Молебень замість Причастя? Як ми втрачаємо головне!
Розширені новини
Молебень замість Причастя? Як ми втрачаємо головне!
Зараз у храмі можна побачити таку картину:Літургія звершується… лунає Анафора… Тіло Христове ламається і роздається… А люди стоять, пропускають це і чекають, бо подали молебінь і панахиду. Бо «замовили службу під себе», «під ключ» так би мовити.
То чи ж не підмінили ми головне - звичаями, формою, і папірцями?
Панахида, молебень, акафіст - це не гріх. Але…
Це не суть богослужіння, це не головне. Це - добре, корисно, але це - побічне, не основа.
Панахида не рятує душу, якщо ми не причащаємось. Молебень не лікує, якщо не єднаємось з Христом. Адже усі ці служби - позалітургійні.
Вони не входять у канонічне коло добового богослужіння. Але ми іноді ставимо їх вище самої Літургії.
Літургія - тайна Пасхи, Голгофи й Неба одночасно. У ній вже є все:
- молитва за живих - у проскомидії, ектеніях, Великому вході, анафорі,
- молитва за померлих - у проскомідії, ектеніях та наприкінці анафори,
– і найголовніше - з’єднання з Христом у Причасті.
Чому ж люди йдуть із храму без Христа, але з «виконаним молебнем»?
Бо найгірше, що ми самі, священники, іноді це підживлюємо:
– приймаємо «подачі» на молебень, але не ведемо до Причастя,
– читаємо всі «замовлення», але не навчаємо, чому це не головне,
- і змиряємось, бо наче «людей не перевчиш».
Тому і маємо: повні церкви - і декілька людей до причастя.
Люди моляться «про здоров’я» - але не з’єднуються з Тим, Хто Життя. Поминають померлих - але самі бояться підійти до Чаші.
Прийти у храм - це добре, але якщо не підійшов до Причастя - ти Щось втратив, і дуже Велике.
Тому, повернімось до Літургії - не як до служби, а як до Життя. Бо Христос не казав: треба подати «молебні» у 12 монастирів, а сказав:
«Прийміть, споживайте - це Тіло Моє…»,«Пийте з Неї всі…». І це не формальність, це - спасіння.