Чому християни святкують неділю, в не суботу?
Розширені новини
Чому християни святкують неділю, в не суботу?
Шанування суботи як дня спокою і відпочинку було загальноприйнятим правилом у старозавітному юдейському суспільстві. Сама назва цього останнього дня седмиці, субота, походить від єврейського слова «шабат», що означає «спокій».
Традиція шанування цього дня виникла одразу після виходу євреїв з єгипетського полону: в книзі Вихід (16: 22 – 30) описано, як Мойсей отримав одкровення про шанування сьомого дня, суботи, а також згадується про те, що в цей день Господь не посилав юдейському народу манну небесну, даючи напередодні її на два дні споживання. Пізніше це закріпилося в декалозі, ставши четвертою заповіддю: «Пильнуй день суботній, щоб свято зберігати його, як заповів тобі Господь, Бог твій; шість днів працюй і роби всякі діла твої, а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму. Не роби [в ньому] ніякої справи… і пам’ятай, що [ти] був рабом у землі Єгипетській, але Господь, Бог твій, вивів тебе звідти рукою міцною і силою великою, тому і повелів тобі Господь, Бог твій, дотримувати дня суботнього» (Втор. 5: 12 – 15).
Народжений від жінки-юдейки, Господь наш Ісус Христос став членом юдейського народу і тому підпорядковувався закону Мойсея: «Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати» (Мф. 5: 17). Так, Син Божий дотримувався суботнього закону, але при цьому не зупинився на дотриманні лише букви закону (як це робили книжники і фарисеї), а вказав юдеям на значно важливіший сенс і значення суботнього дня: замість «не робити нічого» Він власним прикладом закликав робити справи добра і милосердя, освячуючи суботу богоугодними ділами.
Нині ми з вами називаємося християнами, послідовниками Господа нашого Ісуса Христа, ми живемо за Новим Завітом, ведемо літочислення від Різдва Христового і є членами Церкви Христової.
В умовах Нового Завіту Бога з людиною, ще з апостольських часів, з усіх днів тижня особливо було виділено пошаною той, який слідував за суботою. У грекомовному християнському середовищі він отримав назву «κυριακὴ ἡμέρα» (день Господній). Зрозуміло, що ця назва була пов'язана з подією, яка особливо згадується в цей день – з Воскресінням Господа нашого Ісуса Христа, Який, «воскреснувши вранці в перший після суботи день, насамперед явився Марії Магдалині» (Мк. 16: 9). Ми називаємо день після суботи неділею.
Неділя для православних християн є особливим, святковим днем, адже саме в цей день воскреслий Ісус Христос звільнив людство з полону гріха, відбулося оновлення всього світу. День воскресіння запевняє нас у тому, що й ми, віруючи в Господа, можемо осягнути життя вічне, нетлінне. Бо, за словами апостола Павла, «якщо Христос не воскрес, то вiра ваша марна: ви ще у грiхах ваших. Тому i тi, що вмерли у Христi, загинули» (1 Кор. 15: 17 – 18).
Вже в І столітті, в апостольські часи, неділя стала днем здійснення таїнства Євхаристії і днем спогаду події Воскресіння Христового. У ІІ столітті неділя була основним днем для богослужбових зібрань перших християн. А офіційно неділя як день відпочинку закріпилась за часів імператора Костянтина Великого, в 321 році.
Святкування ж суботи на старий манер засуджується Церквою. Так, 29-м правилом Святого Помісного Собору Лаодикійського постановляється: «Не подобає християнам юдействувати, й у суботу святкувати, але працювати їм у цей день, а день недільний переважно святкувати, якщо можуть, як християни. Якщо ж виявиться, що юдействують, нехай буде анафема від Христа».
Святий апостол Павло у своїх посланнях багато писав про втрату значення старозавітної обрядовості, зокрема щодо обряду обрізання, дотримання суботніх обмежень тощо: «Глядiть, браття, щоб хто не звабив вас фiлософiєю й марною оманою, за переказом людським, за стихiями свiту, а не за Христом» (Кол. 2: 8 ). Таким чином, вже в перші віки християнства юдейська субота, як і всі старозавітні свята, була віднесена до обрядового закону, що втратив значення, до «тіней майбутнього» (Кол. 2: 17) і прообразів новозавітної благодаті.
Слід також підкреслити, що вшанування неділі, дня Воскресіння Христового, виводить нас від кола часу земних реалій до реалій вічного буття у Небесному Царстві. Бо сьомий день, субота, знаменував собою завершення творіння видимого світу і всього, що в ньому. Цей день вінчав цикл тижня, який раз за разом повторюється. А Христове Воскресіння є початком нового, вічного життя, яке виходить поза це коло тимчасовості. Воно стає восьмим днем у семиденному циклі, виходячи в нову реальність. Воно є і завершенням старого буття, і першим днем буття нового, яке не завершується вже темрявою нічною, як всякий день, але наповнене невечірнім Божим світлом.