Краще хрестити дитину немовлям чи чекати її усвідомленого бажання?Православна Церква однозначно відповідає на це питання: краще і для дитини, і для її батьків охрестити дитину якраніше. Хрещення – це духовне народження людини, це відкриття їй шляху до спасіння. Таїнство Хрещення не є юридичним примиренням з Богом, що потребує повноліття. Це друге, духовне народження, повернення духовної спорідненості з нашим Творцем, це дар Божої благодаті, це можливість правильного духовного розвитку, дороговказ людських, християнських орієнтирів.

Всяка людина народжується вже у стані підвладності діям гріха. Немовлята, як і дорослі, причетні до первородного гріха, який змивається Таїнством святого Хрещення, і вони мають потребу в очищенні від нього. Крім того, дитина хоча ще і не повноцінно розвинутим розумом, але своєю душею, створеною за образом Божим, може сприймати Бога і зростати в Ньому. Сам Господь сказав: «Пустіть дітей приходити до Мене і не забороняйте їм; бо таких є Царство Боже» (Лк. 18: 16).

Для деяких конфесій характерною є думка, що не можна хрестити немовлят, бо людина має обрати віру свідомо. Але ж не можна звести духовне й душевне життя людини виключно до розуму й усвідомлення. Гармонійний розвиток дитини, який включатиме не лише тілесний, розумовий, але й духовний рівень (воля, почуття, мораль) дозволить потім людині зробити правильний вибір між життям вічним і боговідступництвом. Навіщо в школі вчать багато предметів, якщо далеко не всі з них в майбутньому знадобляться дитині? Щоби дати їй базові знання, які потім знадобляться для подальшого вибору. Адже складно обрати те, що тобі невідоме.

Запитання: «Чи не краще, щоб дитина виросла, а тоді сама вибрала собі віру?» звучить подібно до твердження, що «поки дитя не виросте й не скаже, що воно бажає їсти, не годуватиму його», або «не вчитиму його різним наукам, поки дитя саме не визначиться, що хоче вчити». До речі, діти свідомо також не обирають рідну мову, національну приналежність, культуру, країну, в яких зростають…

Традиція хрестити дітей у православній вірі спирається на свідчення Священного Писання: за часів Старого Завіту до храму приносили хлопчиків-немовлят на восьмий день після народження, щоби присвятити їх Богові чином обрізання, яке було прообразом Хрещення. У Новому Завіті старозавітне обрізання заступило святе Хрещення, тому апостол Павло і називає його «нерукотворним обрізанням» (Кол. 2: 11), до якого мають доступ не лише хлопчики, а й дівчатка, бо: «Hема вже ні юдея, нi язичника; нема ні раба, нi вiльного; нема ні чоловiчої статi, нi жiночої; бо всi ви – одно в Христi Iсусi» (Гал. 3: 28).

Святі апостоли, учні Христові неодноразово хрестили цілі родини, цілі доми, де були й діти, а за звичаєм того часу, напевно, й багато дітей. Так, апостол Павло хрестив «усіх домашніх» Лідії (Діян. 16: 15), в’язничного сторожа (Діян. 16: 33), а в Коринфі – дім Криспа і «багато з коринф’ян, слухаючи, увiрували i охрестилися» (Діян. 18: 8). В Першому посланні до коринф՚ян апостол Павло писав, що у віруючої дружини дiти були нечистими, а тепер святi (1 Кор. 7: 14), а освячення отримують люди через Хрещення: «освятилися, виправдалися iменем Господа нашого Iсуса Христа i Духом Бога нашого» (1 Кор. 6: 11).

В день П՚ятидесятниці апостол Петро закликав: «Покайтеся, i нехай охреститься КОЖЕН iз вас в iм’я Iсуса Христа на вiдпущення грiхiв; i приймете дар Святого Духа, бо вам належить обiтниця, i ДІТЯМ ВАШИМ, i всiм дальнiм, кого тiльки покличе Господь Бог наш» (Діян. 2: 38 – 39).

Багато отців і вчителів Церкви ІІ – ІІІ століття, серед яких Іриней Ліонський, Іполит Римський, Тертуліан, Ориген, допускали можливість хрещення дітей. «В першу чергу хрестіть дітей», – постановляє Апостольське передання, пам’ятка ранньохристиянської писемності ІІІ століття. А давній помісний Карфагенський собор у 419 році у 110-му правилі чітко фіксує: «Хто відкидає необхідність хрещення малих та новонароджених від материнської утроби дітей, чи говорить, що хоча вони і хрестяться на відпущення гріхів, але від прабатьківського Адамового гріха не успадковують нічого, що належало б обмити банею нового життя (із чого витікало б, що образ хрещення на відпущення гріхів уживається над ними не в істинному, але в облудному значенні), той нехай буде підданий анафемі… Бо за цим правилом віри і немовлята, що ніяких гріхів самі особисто зробити ще не можуть, хрестяться істинно на відпущення гріхів, нехай через нове народження очиститься в них те, що вони перейняли від старого народження».

Тому, буз сумніву, Церква закликає хрестити дітей, їх охрещують за вірою їхніх батьків. Народження дитини – довгоочікувана та щаслива подія, це справді дар Божий. І природна реакція християнського серця – дякувати Богові за цей дар і попросити, щоби Господь і надалі підтримував матір, батька і дитину, захищав їх від бід цього світу, благословив дитинку та її життєвий шлях.

«Приносили до Нього дітей, щоб Він доторкнувся до них; ученики ж не допускали тих, що приносили. Побачивши те, Ісус обурився і сказав їм: дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже. Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде в нього. І, обнявши їх, покладав руки на них і благословляв їх» (Мк. 10: 13 – 16).