З чого насправді почалося РіздвоРіздво не почалося з ялинки.
Воно почалося з обітниці.

Ще задовго до тієї ночі пророк Ісая написав:
«Ось Діва в утробі зачне і народить Сина» (Іс. 7:14).
І Бог терпляче чекав часу, щоб виконати Своє слово.

Коли прийшла повнота часу, Бог послав ангела до простої дівчини Марії.
Вона не була царицею, не була багатою.
Вона просто сказала:
«Нехай буде Мені за словом Твоїм» (Лк. 1:38).

Так почалося Різдво — з послуху і довіри.

Через перепис Йосиф і Марія прийшли у Вифлеєм,
місто, про яке пророк Михей писав:
«І ти, Вифлеєме… з тебе вийде Той, Хто буде Владикою» (Мих. 5:2).

Для них не знайшлося місця в домі.
І Син Божий народився в яслах —
там, де тварини їли сіно.
Не в золоті, а в простоті.

Першими про народження Христа дізналися пастухи.
Ангел сказав їм слова, які Бог і сьогодні каже кожному з нас:
«Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість» (Лк. 2:10).

Не священикам.
Не царям.
А простим людям у полі.

Пізніше мудреці зі Сходу прийшли, ведені зорею,
і принесли дари — золото, ладан і смирну,
визнаючи: Народжений — Цар, Бог і Той, Хто постраждає за людей.

Так Бог показав:
Христос прийшов для всіх —
і для пастухів, і для мудреців,
і для тих, хто має віру, і для тих, хто її шукає.

Різдво — це не лише спомин.
Це нагадування, що Бог тримає Свої обіцянки.
Що світло приходить навіть у ніч.
І що для Бога немає «незручного часу» чи «непідходящого місця».

Бо Різдво — це Бог, Який став близьким.
І якщо Він народився в яслах —
Він точно може прийти і в наше серце.

Нехай це Різдво принесе вам мир,
віру,
і тиху радість, яку світ не може забрати 🤍