31 грудня - Святителя Петра Могили, митрополита Київського і Галицького та всієї Руси
Кожен, хто був покликаний Христом до служіння, уже має певний талант від Бога. Комусь дано один талант, комусь два, а хтось отримав і декілька. Але далі все залежить від самої людини: чи використає вона цей дар на благо, чи закопає його у землю власної байдужості. І сьогодні, коли Свята Церква вшановує пам'ять великого світоча Церкви Христової — митрополита Київського, Галицького і всієї Русі святителя Петра Могили, ми бачимо приклад людини, яка не лише отримала таланти, а й примножила їх.

Походячи із знатного роду молдавських бояр Могил та здобувши першу освіту у Львівській братській школі, Петро Могила вирушив навчатися до Європи. Маючи добру освіту й досвід військової служби, у двадцять чотири роки він вирішив цілковито присвятити себе Богові та вступив до братії Києво-Печерської Лаври, де прийняв ангельський образ чернечого постригу. Після смерті архімандрита Лаври братія одностайно обрала Петра Могилу на це високе та відповідальне служіння.

За його управління велика святиня українського Православ’я, подібно до дорогоцінного каменя, засяяла новими гранями. Саме тоді була відкрита братська школа, що згодом переросла у відомий на весь православний світ осередок освіти — Києво-Могилянську академію. Майбутній святитель не лише навчав, а й стояв на захисті прав православних під час сеймових засідань після обрання нового короля. У той непростий історичний час він був поставлений на Київську митрополичу кафедру — і взяв на себе подвиг керування Церквою.

Як митрополит київський Петро Могила трудився не тільки в стінах Лаври чи Академії, але й у Софійському соборі та численних храмах і монастирях, піклуючись про відновлення святинь, зміцнення церковної освіти та єдності народу. За свого життя він уклав багато богословських і богослужбових праць, залишивши по собі духовну спадщину, що й сьогодні є фундаментом українського Православ’я.

Дивлячись на постать святителя Петра Могили, ми розуміємо: Бог дає талант, але людині дає завдання — примножити його. Сам талант — це лише початок. Далі йде шлях праці, вірності та жертви. Петро Могила міг прожити життя в мирських почестях і славі, але обрав шлях служіння Богові та своєму народові. І саме тому не минув безслідно: його молитва, його праця, його любов до Церкви продовжують діяти і сьогодні.

Тож і нам, маючи те, що дав нам Господь, потрібно не чекати зручного часу і не виправдовуватися обставинами, а трудитися в міру сил, щоб наші дари стали не особистим надбанням, а користю для інших. Бо таланти, які ми не віддаємо Богові, з часом вмирають, а ті, що віддаємо — стають життям для багатьох.