Христос не закликає нас до формальності, а до живої віриКоли ми приходимо до храму, ставимо свічку чи освячуємо воду, важливо пам’ятати, що ці дії мають сенс лише тоді, коли вони є вираженням внутрішнього руху душі до Бога. Якщо немає молитви, вдячності, смирення, то й найсвятіші обряди залишаються лише зовнішніми діями, які не торкаються серця.

Христос не закликає нас до формальності, а до живої віри. Він хоче, щоб ми пізнали Його не як далекого Бога, а як Того, Хто живе в серці, Хто говорить у тиші совісті, Хто торкається нас у молитві. Бути християнином, це не просто виконувати обряди, а дозволити Богові діяти в собі, змінювати своє життя, очищати свої думки і вчинки.

Коли людина шукає Бога щиро, вона поступово змінюється: починає бачити сенс у простих речах, у добрих словах, у прощенні, у турботі про ближнього. І саме тоді зовнішнє, хрещенська вода, свічка, ікона, молитва, стає живим, бо через це діє благодать Божа.

Бог не потребує від нас обрядів заради самих обрядів, Він бажає нашого серця, нашої довіри, нашої любові. Саме тому справжня святиня, не вода, не храмові стіни, а людська душа, в якій оселяється Христос. І тоді навіть найпростіший ковток святої води стає джерелом зцілення, бо прийнятий із вірою і вдячністю.

Нехай у ці святі дні кожен із нас згадає: віра, це не звичка і не форма, це шлях. Шлях, який починається з відкритого серця, з прагнення зустріти Бога живого, Який і сьогодні стоїть біля дверей кожного дому і тихо каже: «Якщо хто почує Мій голос і відчинить двері, увійду до нього, і вечерятиму з ним, і він зі Мною» (Одкр. 3:20).


Ігумен Саватій Собко