ПОКАЯННА МОЛИТВА ЄФРЕМА СИРІНА
Читається у дні Великого посту
Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, безнадійності, владолюбства і пустомовства не дай мені!
(Доземний поклін)

Духа ж чистоти, смиренномудрості, терпіння і любові даруй мені, рабу Твоєму.
(Доземний поклін)

Так, Господи Царю, даруй мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси на віки віків. Амінь.
(Доземний поклін)

Після цього 12 малих поклонів, молячись:
Боже очисти нас грішних і помилуй нас
(12 повторів)

Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, безнадійності, владолюбства і пустомовства не дай мені!
Духа ж чистоти, смиренномудрості, терпіння і любові даруй мені, рабу Твоєму.
Так, Господи Царю, даруй мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси на віки віків. Амінь

(Доземний поклін)
🙏🙏🙏

Велика молитва Єфрема Сиріна закінчується надзвичайно важливим проханням: Даруй мені бачити мої гріхи і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси на віки віків.

Засудження братів наших — це сама закореніла загальна звичка наша.

Господь сказав, що треба думати перш за все і найбільше про свої гріхи.

Хто без гріха, нехай першим кине камінь. Ми не без гріха, значить, не сміємо кидати камінь осуду в інших, а ми кидаємо каміння постійно, кожен день і кожну ніч кидаємо каміння засудження: Хто такий, що судиш чужого раба? Пред своїм Господом стоїть він або падає. Але він устоїть, бо має Бог силу поставити його. Всі постанемо на суд Христовий (Рим. 14, 4, 10). Потрібно думати про це суді над нами, про себе, а не займатися чужими гріхами. Бачите, який святий і важливий цей закон.

Що робити, якщо бачимо людину, яка явно грішить, вартого осуду? І тоді не маємо засуджувати, треба покласти двері загородження на уста свої, не засудити того, що грішить, а пожаліти його, пам’ятати про те, що тяжка відповідь його перед Богом, і мовчки піднести коротку молитву: Господи, прости його. І тоді біс засудження втече зараз же, бо біси тікають від молитви. Якщо ж засудимо, біс залишиться, і інший раз засудимо, і без кінця будемо засуджувати.

Звідки дух осуду? Від гордості, від того, що багато хто вважає себе вище і краще за інших. Часто буває осуд від заздрості: заздримо тим, хто отримав дари духовні, іноді навіть людям просто благочестивим, а заздрість веде до засудження. Засуджують від злості, від ненависті. А любові дуже мало, злоби ж, ненависті дуже багато в серцях наших. Ця злість, ця ненависть спонукає засуджувати ближніх наших, закриває наші очі на власні гріхи і недоліки.

Засуджуємо людину дуже часто і без всякої заздрості. Це часто залежить від вкоріненої звички засуджувати. Засудження, як і все інше, стає нашою звичкою, якщо постійно засуджуємо.

Все, що часто робиться, стає нашим навиком. Якщо у когось заздрість, ненависть володіє серцем, вкорениться звичка засуджувати, буде завжди, неумовкно, невпинно засуджувати.

Цю звичку треба викорінити, не даючи їй зростати в нас. Ловити треба себе на всякому засудженні, засудити себе за всякий осуд. Засудивши себе один-два рази, навчимося утримуватися і перестанемо засуджувати інших, а зосередимо духовний погляд на власному серці.

Так виконаємо те, про що просимо в молитві Єфрема Сиріна: Даруй мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого, яко благословен єси на віки віків.
Амінь