Вихованці недільної школи Свято-Георгіївського храму м.Суми подорожували Посульським краєм
Розмістив Admin на October 31 2012 - 15:13:19

Вихованці недільної школи Свято-Георгіївського храму м.Суми подорожували Посульським краєм

Духовно-туристичні поїздки славетними місцями України вже стали традицією. Діти, дорослі та викладачі недільної школи Свято-Георгіївського храму з нетерпінням чекають на такі подорожі. Бо це подорож в історію, без якої ми не зможемо рухатись вперед, без якої не можна жити. Відчуття від таких поїздок неперевершені. Такою була і ця - в місто Ромни, яке зустріло нас своєю чарівною природою, чудовою погодою, закоханими у своє місто людьми, які донесли до нас всю велич нашої держави, розповіли історію свого краю, познайомили з шедеврами, до яких відноситься «Роменська мадонна», ікона написана Григорієм Стеценком у середині 17 ст., слава про яку розійшлась за межі України.
Вражають своєю працелюбністю люди, які споконвіку живуть у цих краях. Нам ще навчатися і навчатися тому, якою сильною була їхня віра в Бога, як покладалися вони на Нього в кожній справі.

Фото...



Розширені новини

Вихованці недільної школи Свято-Георгіївського храму м.Суми подорожували Посульським краєм

Духовно-туристичні поїздки славетними місцями України вже стали традицією. Діти, дорослі та викладачі недільної школи Свято-Георгіївського храму з нетерпінням чекають на такі подорожі. Бо це подорож в історію, без якої ми не зможемо рухатись вперед, без якої не можна жити. Відчуття від таких поїздок неперевершені. Такою була і ця - в місто Ромни, яке зустріло нас своєю чарівною природою, чудовою погодою, закоханими у своє місто людьми, які донесли до нас всю велич нашої держави, розповіли історію свого краю, познайомили з шедеврами, до яких відноситься «Роменська мадонна», ікона написана Григорієм Стеценком у середині 17 ст., слава про яку розійшлась за межі України.
Вражають своєю працелюбністю люди, які споконвіку живуть у цих краях. Нам ще навчатися і навчатися тому, якою сильною була їхня віра в Бога, як покладалися вони на Нього в кожній справі.
Усе це маленькими зернятками падає і проростає в душах маленьких вихованців недільної школи. Дуже запам’яталася дітям прогулянка по парку міста, величний пам’ятник Т. Г. Шевченку. Але багато цікавого нас чекало попереду.
Роменщина та Недригайлівщина овіяні легендами та козацькою славою Лівобережної України. Древню історію цього Посульського краю (назва від річки Сула) можна відчути поруч з єдиним в Україні пам’ятником мамонту в с. Кулішівці. Унікальні Посульські скіфські курганні некрополі справили на дітей величезне враження. А побачивши справжній млин, в середину якого можна було увійти, старий віз, колодязь-журавель, діти просто не стримували своїх емоцій.
Державний історико-культурний заповідник «Посулля» був створений у 2007 р. на малій батьківщині Петра Калнишевського в с. Пустовійтівка. П. Калнишевський - останній кошовий отаман Запорізької Січі. Він побудував Покровську, Троїцьку церкви, лікарні, подарував унікальне Євангеліє, яке є шедевром українського золотарства. У 1775 р. за наказом Катерини Калнишевського було заарештовано і заслано у Соловецький монастир на Білому морі на довічне ув’язнення. Але він не зламався. Протягом 25 років, у камері заввишки 1,5 метра, де не можна було навіть стати на повний зріст, він молився і читав Слово Боже. За віру в Христа, за свій народ, за рідну Батьківщину козаки не жаліли свого життя. Ми з радістю можемо говорити про те, що ми - діти козацького роду.
11 липня 2008 р. рішенням Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату канонізовано і прилучено до лику святих багатостраждального Петра Калнишевського.
Незабутні враження залишились і від перебування в музеї - садибі поета і прозаїка, заслуженого діяча мистецтв України Олекси Ющенка. Маленька, схожа на Шевченківську, хатинка приваблює до себе простотою і душевним теплом.
Церква Андрія Первозванного, у Хоружівці з меморіальним комплексом жертвам голодомору вражає своєю величчю. І навіть калина, посаджена вздовж комплексу, вабить до себе своєю красою, нагадуючи крапельки крові тих, кого не можна забувати. Вабить і змушує зупинитись, помовчати та помолитися.
Поверталися вже пізно. Поїздка видалася насиченою, цікавою і незабутньою. Дуже хотілося б, щоб вогник любові до Бога, людей, нашої історії не згасав у наших душах, а передавався з покоління в покоління. Щоб діти з вірою, надією на краще своїми звершеннями і перемогами теж писали історію своєї держави. Щоб духовне багатство кожного дійсно стало скарбом, яке треба берегти, примножувати і доносити до людей.

Музичний керівник недільної школи Валентина Василівна Пінк