ЄПАРХІЯ · НАШІ ПАРАФІЇ · НАШІ ХРАМИ · БІБЛІОТЕКА · СТАТТІ · ФОТО ГАЛЕРЕЯ · МОЛОДІЖНЕ БРАТСТВО · ДОПОМОГТИ НАМ · ДОПОМОГА НА БУДІВНИЦТВО · КАЛЕНДАР · ПОШУК · КОНТАКТTuesday, December 10, 2019
Навігація
ЄПАРХІЯ
НАШІ ПАРАФІЇ
НАШІ ХРАМИ
БІБЛІОТЕКА
СТАТТІ
ФОТО ГАЛЕРЕЯ
МОЛОДІЖНЕ БРАТСТВО
ДОПОМОГТИ НАМ
ДОПОМОГА НА БУДІВНИЦТВО
КАЛЕНДАР
Посилання
ПОШУК
КОНТАКТ
Архів файлів
FAQ
Зворотній зв'язок
Всі статті
Проповіді
Мистецтво
Статистика
Богослів'я
Суми і Сумщина
Історія Церкви
Релігія - Політика
Християнські свята
Магія, астрологія, окультизм
Піст у житті християнина
Останні статті
Благовірний великий ...
«Колір чистоти і цно...
28 вересня - пам'ять...
Воздвиження Чесного ...
Життя і страждання С...
Наші друзі off
Собор доби межичасся

Собор доби межичасся

30 із 44 єпископів УПЦ МП не проти Помісної Церкви.

24 січня ц.р. у Києво-Печерській Лаврі відбувся розширений Архиєрейський собор УПЦ Московського Патріархату. Того ж дня мало місце й засідання Священного Синоду УПЦ Московського Патріархату. Формальною темою цих заходів стала підготовка до «ювілейних заходів, присвячених 15-річчю Архієрейського Харківського Собору», який в 1992 р. провела та частина УПЦ, що зберегла вірність Москві та обрала нового предстоятеля – Митрополита Володимира Сабодана. Але насправді останній січневий Собор архиєреїв УПЦ мав, окрім утвердження «проектів урочистих заходів», й іншу, не менш важливу мету. Йдеться про обговорення проблеми Помісності та ініціативи Президента України В.А.Ющенка щодо створення двосторонньої Богословської комісії між УПЦ Московського Патріархату та УПЦ Київського Патріархату.
Митрополит Володимир – досвідчений церковний лідер, що добре розуміється на тому, як саме влаштована РПЦ і яким саме чином приймаються у ній усі стратегічні рішення. Подейкують, що будучи людиною української культури та симпатій, нинішній предстоятель УПЦ МП хотів би лишити своєму спадкоємцеві єдину Православну Церкву, яка б мала рівноправний статус з іншими Помісними Церквами світу. Але він, навчений гірким досвідом свого попередника, прагне зробити це так, щоб не розколоти Церкву, яку очолює.
Митрополит Одеський Агафангел, митрополит Донецький Іларіон, намісник Києво-Печерської Лаври архиєпископ Павло, митрополит Чернівецький Онуфрій, архиєпископ Тульчинський Іонафан – всі ці ієрархи сьогодні фактично не контролюються Предстоятелем та є головними противниками ідеї Помісности.
Дехто з них (наприклад, митрополити Агафангел й Онуфрій, архиєпископ Іонафан) є переконаними ідейними противниками автокефалії. Інші більш схожі на пристосуванців, які раніше на Соборах УПЦ МП постійно порушували питання про незалежність, а зараз поступово переорієнтовуються на проросійські кошти та ідеї.
Скільки ієрархів висловилися на Соборі за Помісність? Це – «церковна таємниця». Однак, подейкують, що 14 єпископів віддали свої голоси «проти» незалежности УПЦ МП. Згодьтеся, якщо згадати, що загальна кількість єпископату складає 44 особи, то це не найгірший результат. Звичайно, ми ще не знаємо скільки владик мудро «утрималися» від того, щоб «засвітити» свої погляди… Але якщо галичанин та побутовий український націоналіст митрополит Іларіон Шукало голосує «проти» у компанії з таким самим «побутовим націоналістом» лаврським архиєпископом Павлом, то партії єдности трьох «братських народів» теж не позаздриш. Як кажуть, ніж мати таких союзників, краще взагалі їх не мати. Принаймні, тоді можна бути упевненим, що ножа в спину тобі встромить справжній ворог, а не удаваний друг.
Чи можна приймати якісь рішення, коли довкола твоєї резиденції з гаслами «Ні автокефалії!» ходять «суперправославні» миряни з саморобних братств та союзів? Тим паче, коли ти знаєш, хто їх фінансує і чия владична рука малює на їх гаслах тексти погроз на адресу ієрархії УПЦ МП? Не дивно, що рішення Собору не виглядають аж надто логічними. Питання стояло руба: як реагувати на ініціативу Президента України по створенню спільної з УПЦ Київського Патріархату Комісії з вивчення проблемних питань в Українському Православ’ї? Завдання не з легких. Воно ніби з тої казки про велета та три шляхи…Куди не спрямуєш, нічого доброго не натрапиш. Утворити таку Комісію означає наразитися на гнів Москви та фактично визнати УПЦ Київського Патріархату рівноправним партнером у діалозі. Відмовитися від її створення означає викликати роздратування суспільства, яке вже знудилося безкінечними розмовами про канони та чекає від ієрархів іншого – реального діалогу про об’єднання.
Кажуть, що «соборному розумові» архиєреїв УПЦ МП спочатку забракло не лише сміливости, але й традиційних для розуму українського хитрощів. Отож, ідея спільної Комісії була спершу просто відкинута, а замість неї вирішили утворити таку собі Комісію для «прийняття покаянних грамот» від кліриків УПЦ КП. Але дещо пізніше невідомий але талановитий церковний технолог знайшов спосіб рухатися до порозуміння, прямуючи «між крапельками». Так в прес-релізі засідання Архиєрейського Собору УПЦ МП від 25.01.2007 несподівано з’явився наступний абзац: «Всебічно обговоривши надану інформацію, Собор прийняв рішення, у випадку офіційного звернення до УПЦ МП Віктора Ющенка з вищевказаною пропозицією, утриматися від створення подібного роду двосторонньої комісії, оскільки УПЦ КП, не маючи апостольської спадкоємності ієрархії, не може бути екклезіологічно рівноправним учасником діалогу. Однак, керуючись принципом церковної ікономії, Архієрейський Собор в односторонньому порядку створив комісію УПЦ МП з відновлення єдності українського православ’я. До її компетенції входить пошук шляхів і методів, а також розробка механізмів відновлення єдності українського православ’я шляхом церковно-дисциплінарних норм, передбачених канонічним правом Вселенського Православ’я. Собор ще раз констатував, що поняття «відновлення єдності» означає повернення відпалих від церковної єдності через усвідомлення гріху розколу, тобто покаяння, у лоно Української Православної Церкви».
Цій анонімній Комісії було надано й відповідні повноваження: «Члени вищевказаної комісії УПЦ зможуть приймати тих, хто ухилився в розкол, вислухувати їхні можливі ініціативи, а також мати судження з цього приводу». Який статус має ця створена прес-релізом Комісія? І який сенс було її створювати, якщо її єдиною функцією (окрім того, щоб «вислуховувати» та «мати судження») є прийом «вірчо-покаянних грамот» (як проінформував громадськість один з офіційних сайтів УПЦ МП). Адже прийом кліриків, що знаходилися у розколі (дозволимо собі поміркувати з точки зору УПЦ МП) – це канонічна прерогатива єпископа, що керує єпархією, де діяв той самий «розкольник» (якщо він перебуває у сані священика) або Священного Синоду УПЦ МП (якщо він перебуває або перебував у сані єпископа).
Втім, не будемо судити своїх співбратів з УПЦ МП. Архиєреї УПЦ МП прийняли такі рішення, які могли, а радше, які можливо було прийняти з огляду на позицію Москви. Спробуємо натомість проаналізувати рішення Священного Синоду з богословської точки зору. Адже кожне церковне рішення мусить мати ґрунтовне богословське виправдання.
Щоб виправдати свою позицію УПЦ МП посилається на те, що УПЦ Київського Патріархату «не маючи апостольської спадкоємності ієрархії, не може бути екклезіологічно рівноправним учасником діалогу». Але відомо, що на початку 2006 р. Священний Синод УПЦ МП прийняв рішення «для відновлення діалогу з УАПЦ благословити продовження роботи комісії, створеної на засіданні Священного Синоду 22 листопада 1995 року (журнал №67), і поновити її склад». Й хоча чиясь не надто дипломатична рука постійно брала назву Церкви, з якою відновлюється діалог, у лапки («УАПЦ»), комісія була відтворена, а на її чолі було поставлено поважних архиєреїв УПЦ МП – архиєпископа Дніпропетровського Іринея, а пізніше керуючого справами Київської Митрополії архиєпископа Митрофана. Більш того, для посилення піар-ефекту до неї спеціально залучили відомого своїм позірним інтелектуалізмом та прихильністю до «канонічної автокефалії» «клірика Київської Єпархії священика Петра Зуєва». Але чому те, що можливо в форматі УПЦ МП – УАПЦ, неможливо у форматі УПЦ МП – УПЦ Київського Патріархату? Адже чим саме, власно, відрізняється канонічний стан УАПЦ від УПЦ КП? І чим гірша канонічність Патріарха Філарета від митрополита Мефодія, що був рукопокладений у сан єпископа в 1995 р. саме архиєреями УПЦ Київського Патріархату – Святішим Патріархом Володимиром та и єпископом Донецьким и Луганським (нині – Житомирським і Овруцьким) Ізяславом (Каргою).
Для того, щоб теологічно виправдати своє політичне рішення, УПЦ МП заявляє, що в УПЦ Київського Патріярхату немає апостольського спадкоємства, а Святішого Патріарха Філарета піддано за вчинення розколу анафемі. Але, як бачимо, апостольське спадкоємство або одночасно існує як в УАПЦ, так і в УПЦ КП, або його немає, ані в УАПЦ, ані в УПЦ КП. А отже цей арґумент треба відкинути. Залишається інший арґумент – анафема. Проте, навіть якщо визнавати анафему як таку, що є канонічною та дійсною, необхідно вказати на те, що її накладено не на УПЦ Київського Патріархату як на церковну інституцію, а на окрему людину – колишнього Предстоятеля УПЦ Митрополита Філарета, якого 1995 р. було обрано Патріархом Київським і всієї Руси-України. А якщо це так, то богословська позиція УПЦ МП знову ж таки непослідовна та нелогічна. Адже особа, яку піддано анафемі Архиєрейським собором УПЦ МП (канонічно або ні – це вже інше питання), і не мала брати участь у роботі спільної Богословської Комісії.
А якщо позиція УПЦ МП полягає у тому, що діалог не може вестися доти, доки Патріарх Філарет не відійде на спокій («усувай визнаного лідера, розколюй та владарюй!»), то що заважало висловити її в рамках пропонованої Богословської Комісії?
Розглянемо й ще один можливий «аргумент». Мається на увазі молитовне спілкування єпископату та кліру УПЦ Київського Патріархату зі своїм Предстоятелем. Але чому тоді за цією самою ознакою не відмовитися від діалогу з УАПЦ? Скажімо, один з нинішніх єпископів УАПЦ Михаїл (Бондарчук), колишній Полтавський та Кременчуцький, отримав єпископське свячення у 2005 р. від Патріарха Філарета та архиєпископів Білоцерківського Олександра та Переяслав-Хмельницького Димитрія. На той час на Патріярха Філарета вже була «накладена анафема», тобто з офіційної точки зору УПЦ МП така хіротонія не може вважатися ані канонічною, ані такою, де є наявним апостольське спадкоємство. Водночас, Архиєрейський собор УАПЦ прийняв єпископа Михаїла в сущому сані, без повторної хіротонії. Отже, ким є, з «надканонічної» точки зору УПЦ МП, вікарій Київської Єпархії УАПЦ, з якою веде діалог УПЦ МП? Православним єпископом або особою, що удає з себе священнослужителя, як пише про духовенство Київського Патріархату «знаний каноніст» Василь Анісімов? Як бачимо, шукати богословську логіку там де присутня логіка політична, не варто.
Чому архиєреї УПЦ МП не захотіли заснування такої Комісії? Відповідь нагадує відомий анекдот про кішечку та вату. «Чому кішка вату не їсть? - Не хоче!» Так само й єпископат УПЦ МП не створює спільної Комісії з УПЦ Київського Патріархату, бо просто не хоче її створювати. Автокефалії, можливо, вони усе ж таки хочуть. Але не такої, за яку треба боротися, а казкової, такої, яку Москва одного чудового дня сама з якогось дива дивного вирішить подарувати УПЦ МП. Не вірите? Дивно. Схоже, що багато хто з єпископів УПЦ МП в це усе ж вірить…
Ця Церква дійсно перебуває зараз в складній ситуації. Як свідчать соціологічні опитування, симпатиками Київського Патріархату є 30,1%, у той час як Московському симпатизує лише 20,4% (згідно опитування 7-21 грудня 2006 р., що здійснювали «Українське демократичне коло” та служба „Юкрейніан соціолоджі сервіс” ). Невтішні для УПЦ МП цифри з’явилися й в результаті опитування, проведеного нещодавно фондом „Демократичні ініціативи» та Київським міжнародним інститутом соціології. Виявляється, що прихильників УПЦ Київського Патріярхату серед простих (неоцерковлених) киян в п’ять разів більше, ніж прихильників УПЦ МП. Адже більше половини (50,3%) киян заявляють про приналежність до УПЦ Київського Патріархату, тоді як з УПЦ МП асоціюють себе лише (8,8%) мешканців столиці. Що й казати, Предстоятелеві УПЦ Митрополиту Володимиру є про що подумати. Його Церква стрімко втрачає довіру та симпатію суспільства, яке не хоче поринати у канонічні суперечки та підтримує ідею Помісности.
Годі й казати, УПЦ опинилася в надзвичайно складній ситуації. Так само як і зі справою пропонованої Президентом України Богословської Комісії – тут для УПЦ МП немає простого виходу. Як не зробиш, сам собі зашкодиш. А отже, «розсудливі» архиєреї вирішили взагалі нічого не робити. Доба межичасся для УПЦ МП триває…

Василь Стодоля, Лондон

ДЕКЛАРАЦІЯ
ДЕРЖАВНІ ДОКУМЕНТИ
Время портала
Гість
Ім'я

Пароль

Запам'ятати мене



Реєстрація
Забули пароль?
Голосування
Звідки Ви дізналися про наш сайт?

Від знайомих

З іншого сайту

З пошукової системи

Для участі в опитуваннях ви повинні залогінитися.
Міні-чат
Вам необхідно залогінитися.

Немає присланих повідомлень.
Copyright © 2007
Веб-портал Сумської єпархії Православної Церкви України
Редакція Прес-центру залишає за собою право не погоджуватися зі смістом статтей, які присилають читачі. Викладені тут погляди не обов'язково повинні поділяти всі члени редакції прес-центру.
Матеріали Веб-порталу Сумської єпархії УПЦ КП можуть бути використані повністю чи частково лише за умови посилання на джерело.