ЄПАРХІЯ · НАШІ ПАРАФІЇ · НАШІ ХРАМИ · БІБЛІОТЕКА · СТАТТІ · ФОТО ГАЛЕРЕЯ · МОЛОДІЖНЕ БРАТСТВО · ДОПОМОГТИ НАМ · ДОПОМОГА НА БУДІВНИЦТВО · КАЛЕНДАР · ПОШУК · КОНТАКТSaturday, December 07, 2019
Навігація
ЄПАРХІЯ
НАШІ ПАРАФІЇ
НАШІ ХРАМИ
БІБЛІОТЕКА
СТАТТІ
ФОТО ГАЛЕРЕЯ
МОЛОДІЖНЕ БРАТСТВО
ДОПОМОГТИ НАМ
ДОПОМОГА НА БУДІВНИЦТВО
КАЛЕНДАР
Посилання
ПОШУК
КОНТАКТ
Архів файлів
FAQ
Зворотній зв'язок
Всі статті
Проповіді
Мистецтво
Статистика
Богослів'я
Суми і Сумщина
Історія Церкви
Релігія - Політика
Християнські свята
Магія, астрологія, окультизм
Піст у житті християнина
Останні статті
Благовірний великий ...
«Колір чистоти і цно...
28 вересня - пам'ять...
Воздвиження Чесного ...
Життя і страждання С...
Наші друзі off
Християнське відношення до чаклунів, гадалок, екстасенсів, та іншого роду ворожбитів.

Християнське відношення до чаклунів, гадалок, екстасенсів, та іншого роду ворожбитів.

Написав Головков Андрій   

Підступи диявольські такі розмаїті, що простій людині їх важко втямити, навіть багато досвідчених старців та подвижників були спокушувані ворожими хитруваннями і впадали в тяжкі гріхи, а тому святий апостол Павло у своєму посланні до Коринфян, застерігаючи від псевдоучителів, сказав, що іноді і сам сатана приймає образ Ангела світла, а тому трапляється, що і служителі його приймають вигляд служителів правди (2 Кор. 11:14-15). Про які явлення сатани у вигляді Ангела світла і про яких його служителів говорить апостол? Звичайно, зрозуміти все це простій людині важко, а оберігати себе від спокус диявольських ще важче.
Святий апостол Павло говорить про те, що сатана для спокус благочестивих людей може іноді постати в образі світлого Ангела і під виглядом добрих справ може їх спокушати, вводити у гріх. Лихі люди, в яких вселився злий дух, є служителями цього духу і виконавцями волі сатани. І ось вони, навчені злим духом для спокушування простих людей, можуть здаватися благочестивими, прибираючи вигляду служителів правди. Таких випадків не бракує серед людей і розпізнати їх дуже не просто.
1. Для роз’яснення цього візьмемо розповідь з життя преподобного Микити, затворника Печерського. Це було в Києво-Печерському монастирі при ігумені Никоні. Один з ченців, Микита, просив ігумена благословити його трудитися усамітнено, у затворі. Ігумен же посилаючись на молодість інока відхиляв його прохання, а наставляв його, що він має у трудах разом з братією приносити користь і що для спасіння своєї душі приймати подвиг над свою силу не слід, щоб не загордитися та не впасти в тяжкий гріх. „Служивши з братією, – наставляв ігумен, – за своє смирення ти одержиш нагороду від Отця Небесного”. Але Микита не послухав ігумена, а вчинив так, як того прагнув – пішов у затвор, усамітнився і молився, хоч протягом певного часу таки не уникнув спокус диявольських. За високу самооцінку інока, за попущенням Божим, диявол з’явився до нього з невимовними пахощами. Микита почув голос його, що ніби молився разом з ним, а самого його не бачив. Спокусившись таким баченням, Микита про себе: „Якби то не був Ангел, то не став би зі мною молитися”, і почав просити, щоб він з’явився йому. Тоді почув голос, що говорить: „Не з’явлюся тобі, тому що ти молодий, щоб ти не загордився і не спокусився”. Затворник із сльозами сказав: „Ні не спокушуся: ігумен навчив мене не слухати бісівської омани, твої ж повеління всі виконуватиму”. Тоді душогубний змій – диявол, оволодів ним і сказав йому: „Неможливо людині, будучи у плоті бачити мене. Зараз же пошлю я ангела свого, щоб був він разом з тобою, а ти виконуй волю його”. Лиховісний дух негайно ж з’явився перед ним в образі Ангела, і Микита, побачивши його, впав і поклонився йому як дійсному Ангелу. Біс же сказав йому: „Відтепер ти не молись; читай книги, так розмовлятимеш з Богом; тим що приходитимуть до тебе говоритимеш повчання, а я постійно молитимуся Творцеві за спасіння всіх і твоє”.
Затворник повірив бісу, і ще більше спокусився, перестав молитися, став старанно читати тільки старозавітні книги. За навчанням біса він вивчив напам’ять Старий Завіт і всі іудейські книги, а Євангеліє, апостольські книги ніколи не читав і чути про них не хотів та й іншим не давав говорити про Новий Завіт. Він постійно бачив біса у безперестанній молитві і радів, думаючи, що за нього молиться Ангел Божий.
Розмовляючи з тими, хто приходив до нього про користь Писання для душі, він почав навіть пророкувати. Слава його зростала, тому що слова його збувалися. Якось він послав сказати князю Ізяславу, що сьогодні буде вбито князя Гліба Святославовича у Заволоні, і що йому треба швидше послати сина свого Святополка на престол до Новгорода. Як він сказав, так і збулося. По декількох днях надійшла звістка про вбивство князя Гліба. Після цього і пішли чутки про затворника Микиту, його прозорливість, і стали його слухати князі та бояри.
Біс майбутнього не знає і про майбутнє передбачати не може, але він навчав злих людей убивати, красти та інших неподобностей, а про те, що траплялося, сповіщав затворника, а той, в свою чергу, тим, хто приходив до нього.
Оскільки затворник Микита не читав благодатних книг – Святого Євангелія, вчення Господа нашого Ісуса Христа, Діянь і Послань святих апостолів, – то всі преподобні отці Печерські дізналися, що він спокушений бісом. Прийшовши до нього, вони старанно молилися і своїми молитвами відігнали від нього біса, і той, втративши силу, уже не являвся йому. Коли вивели Микиту із затвора і попросили його розповісти що-небудь із Старого Завіту, той клятвено запевняв, що він ніколи не читав тих книг, які знав раніше напам’ять, і довелося ще навчити його грамоти. Коли молитвами преподобних Микита опам’ятався, то гірко плакав і довго сповідував свої гріхи. Після цього він жив стримано, смиренно, покірливо й у всіх добрих справах був обережний. Чоловіколюбець Господь, побачивши його покаяння, за колишні його добрі справи простив йому його гріхи. Згодом Микита став єпископом Новгородським, і за богоугодне життя Господь прославив його чудесами; а по смерті, через чотириста п’ятдесят років, знайшли його нетлінні мощі, від яких за його молитвами донині відбуваються чудеса та зцілення.
Ця розповідь пояснює слова святого апостола Павла, як сам сатана для спокушування людей прибирає вигляду світлого Ангела і вводить в оману духовно недосвідчених людей. Шляхи Господні незбагненні, і без волі Його ніхто не може їх знати; навіть Ангели небесні без Його волі не можуть передбачити майбутнє.
2. Ось інший повчальний приклад, з життя Паїсія Великого. В той час, коли святий Паїсій подвизався разом з одним учнем далеко від монастиря, в пустелі, пришли до нього двоє ченців і старанно просили поблагословити їх на усамітнене життя. Преподобний, слухаючи їх прохання і побачивши їх схильними до такого способу життя, поблагословив їх на подвиг. Ченці, знайшовши зручне місце, поселилися в пустелі. Але диявол позаздрив їм і зважився погубити їх. В одного пустельника було вкрадено речі. Він, шкодуючи про вкрадене, почав шукати злодія, коли ж не знайшов, пішов до одного старця, про якого розповідали як про прозорливця, сподіваючись, що той вкаже на злодія. Але оскільки дар провидіння був у старця не від Бога, а від диявола, то цей „прозорливець” за настановою диявола звинуватив тих двох ченців – учнів преподобного Паїсія – у крадіжці. Одержавши таку відповідь, чернець, який постраждав пішов у монастир, до якого належали згадувані подвижника, і розповівши про те, що трапилося, просив захисту від цих ченців. Ігумен і старці повірили обмові і наказали схопити ченців та привести в монастир; побивши, їх посадили до темниці, а після суду позбавили чернечого чину і піддали тортурам за вкрадені речі.
Про все це дізнався преподобний Паїсій за промислом Божим. Шкодуючи за двома безвинно постраждалими ченцями та прагнучи викрити неправду, він залишив на певний час свою обитель і прийшов у монастир. Коли ченці дізналися про прихід до їхнього монастиря великого подвижника, то прийшли привітати його і отримати від нього благословення. Прийшов разом з іншими і чернець, який видавав себе за прозорливця”. Коли всі привіталися з преподобним Паїсієм і прийняли від нього благословення, він запитав: „За що ви вигнали двох молодих подвижників?” Усі мовчали, тільки дехто з братії наважився сказати, що ті були крадіями, за що їх вигнано з монастиря. Тоді Паїсій запитав:
– Хто вам сказав, що вони злодії?”
Ченці вказали на „прозорливця”. Паїсій же звернувся до нього запитавши:
– Чи правда те, що ти сказав?
– Сказане мною правда, бо відкрито мені Самим Богом, – відповідав старець.
– Якби від Бога був даний тобі дар прозорливості, а не від диявола, то не було б видно диявольських слів у вустах твоїх, – завважив Паїсій.
Усі вжахнулися почувши це, бо знали, що преподобний ніколи не каже неправду; і всі дорікали обманутому „прозорливцю” за його брехню та примушували просити вибачення у преподобного Паїсія. Старець, посоромлений у своїй омані, не лише просив прощення у Паїсія а й молитов преподобного. Коли святий Паїсій помолився, то навіть для всіх тих, хто стояв видимим образом із вуст горезвісного прозорливця вийшов нечистий дух і, перетворившись на дикого вепра, з люттю кинувся на преподобного Паїсія, намагаючись роздерти його. Але Паїсій Великий силою молитви заборонив йому це і прогнав нечистого у прірву. За своєю малою досвідченістю спокушений нечистим духом старець після цього випадку покаявся у своїх гріхах і знову просив прощення у святого Паїсія.
3. Ось ще одна розповідь. Коли святого апостола Іоанна Богослова привезли на місце його заслання – острів Патмос – і передали ігемону, тобто начальнику, правителю острова. Мірон, тесть ігемона, прийняв у свій дім Іоанна Богослова та його учня Прохора. Старший син Мірона на ім’я Аполлонід, мав у собі духа пророкування, який розповідав про утаємничене тому всі вважали Аполлоніда за пророка. Тільки-но святий апостол Іоанн увійшов до будинку Мірона, Аполлонід одразу ж сховався і втік в інше місто, боячись, щоб Іоанн не вигнав з нього духа віщування. У будинку Мірона засмутилися, що Аполлонід пропав безвісти. Незабаром Аполлонід надіслав Міронові листа, в якому сповістив, що Іоанн є волхв, що він своїми чарами вигнав його з будинку і повернутися він не може, доки Іоанна не буде погублено.
Мірон, прочитавши листа, поквапився до свого зятя ігемона і повідомив про зміст листа. Ігемон наказав схопити Іоанна і кинути до звірів. Іоанн же просив ігемона потерпіти трохи, поки він пошле учня свого до Аполлоніда, обіцяючи повернути його додому. Ігемон дозволив послати учня, а самого Іоанна наказав закувати у кайдани і посадити до темниці. Прохор пішов до Аполлоніда з Іоанновим листом, у якому написано було так: „Я, Іоанн, апостол Ісуса Христа, Сина Божого, духу віщунові, що живе в Аполлоніді, повеліваю ім’ям Отця і Сина, і Святого Духа вийти з створіння Божого і ніколи не входити в нього, і не бути навіть на цьому острові, а бути в безодні, а не в людях”. Коли Прохор прийшов з листом до Аполлоніда, біс тієї ж миті вийшов з нього. Аполлонід опам’ятався, неначе прокинувся від сну, і пішов разом з Прохором.
Повернувшись у місто, він не відразу прийшов додому, але спочатку поспішив до темниці і, припадаючи до ніг Іоанна, дякував йому за те, що він звільнив його від нечистого духа. Батьки, брати та родичі Аполлоніда, дізнавшись про його повернення, негайно ж зібралися до нього; всі раділи його з повернення й апостола Іоанна Богослова було звільнено з темниці. Аполлонід розповідав про себе так: „Багато років тому, коли я спав міцним сном, якась людина, ставши ліворуч мого ліжка, розбудила мене. Той що розбудив мене був чорнішим за вугілля, очі його блищали, як свічки, що горять, і я затремтів від страху. Він сказав мені: „Відкрий вуста свої”. Я відкрив, і він увійшов у мене, і черево моє стало повне; з того часу він став мені відкривати про добро та зло, і про все, що трапляється в людях. Коли апостол Христа Іоанн увійшов до нашого будинку, тоді нечистий дух, що в мені, сказав: „Аполлонід, щоб не померти тобі, біжи звідси, ця людина волхв і хоче тебе вбити”, я і втік в інше місто. Коли я думав повернутися, нечистий дух говорив мені: „Якщо Іоанн не помре, ти не зможеш жити у своєму будинку”. Та коли я побачив Прохора, що прийшов, нечистий дух миттєво вийшов з мене таким же чином, як і колись увійшов до мене, тоді мені стало легко, і я не відчував у собі тягаря, розум мій прояснився і на душі стало радісно”. Почувши це, всі поклонилися святому апостолу Іоанну Богослову, і він почав навчати їх, а вони увірували в Ісуса Христа, і апостол охрестив їх.
4. У місті Филиппи, коли святий апостол Павло зі своїми супутниками, апостолами Силою, Лукою і Тимофієм, ішов у молитовний дім, зустрілася їм одержима духом віщування служниця, яка через прорікання приносила великий прибуток своїм господарям. Йдучи за Павлом та іншими апостолами, вона кричала: „Ці люди – раби Бога Всевишнього, вони сповіщають нам шлях спасіння”. Так тривало багато днів і тоді апостол Павло звернувся до нечистого духа і наказав: „Ім’ям Ісуса Христа повеліваю тобі вийти з неї!” І в ту ж мить дух вийшов; після чого служниця перестала провіщати, і розповідати про сокровенні людські справи” (Дій. 16:16-18).
З наведених розповідей видно, що люди, просвітлені Духом Святим, в яких живе благодать Божа, не лише самі можуть позбавитися нечистого а й мають владу керувати нечистими духами; силою благодаті Божої, ім’ям Господа Бога Ісуса Христа можуть виганяти бісів з інших людей. Так, преподобні отці Печерські своїми молитвами прогнали від Микити затворника нечистого духа, що явився йому у вигляді світлого Ангела; преподобний Паїсій силою благодаті Божої вигнав із старця духа віщування; святий апостол Іоанн Богослов листом, написаним з ім’ям Пресвятої Тройці, вигнав біса з язичника Аполлоніда. А тимчасом язичники вірили Аполлонідові як пророку, тому що той, за напучуванням нечистого духа, відкривав сокровенні людські справи. Нарешті, святий апостол Павло вигнав духа віщування зі служниці, яка, за диявольськими повеліннями відкривала таємні людські справи. З життя святих можна ще багато знайти таких прикладів, але для повчання нас достатньо і цих.
Нинішні віщуни, які живуть між звичайними людьми і яким простий люд вірить за браком досвідченості, мов між пшеницею плевели сіють, ворожнечу і призводять до порушення найважливішої заповіді Божої: люби Бога і ближнього свого, як самого себе. Ці віщуни, ворожбити, або знахарі знаходяться майже в кожному населеному пункті. Проста людина у нещасливих випадках нещастя чи якійсь втраті часто звертаються до їхніх послуг. Саме у таких ворожбитах мешкають злі духи; через них різна ворожнеча і ненависть приходить до християн. Знахарі, або ворожки тим хто приходить до них, повороживши вказують, що їхні сусіди, саме такі-то і такі-то люди, своєю порчею або чаклунством навели на них різного роду нещастя, а тому в їхньому будинку постійно хворіють, вмирають або померли чи пропала худобина. Людям, не позбавленим язичництва, ворожбити радять молитися і робити жертвопринесення таким-то злим духам. Православних теж ворожки не відпускають просто так а радять, у таких-то церквах або каплицях потрібно поставити певну кількість свічок і хвороба трапилася тому, що в тих церквах або каплицях не було ними поставлено свічок до певного часу в році, привчають вірувати, що саме ця каплиця або церква у разі невиконання ними пожертвувань свічками можуть заподіяти хвороби.
Серед ворожбитів та знахарів які прикриваються хрестом, православними іконами та молитвами, буває, що слова, які вони провіщають дійсно збуваються. Ми пам’ятаємо, як поступив апостол Павел із жінкою, яка духом скверни пророкувала правду про апостолів. На відміну від людей святих, більшість сучасного люду є досить легковірним, і почувши долю правди з уст ворожбитів-провидців повністю покладаються на їх волю і беззастережно вірять усім їх словам.
Як наслідок, люди які прийшли отримати допомогу в складних життєвих ситуаціях отримують тягар ненависті до ближніх, на яких вкаже ворожбит. Цим самим в людях, які приходять до них по допомогу, вони вносять між їхніми ближніми розбрат і чвари, ворожнечу, ненависть та різні негаразди. Знахарям диявол відкриває для спокушення людей лишень такі людські вчинки, через які можна посіяти в сім’ї ворожнечу і порушити злагоду. Ворожки за таємничим навіюванням нечистого духа, диявола, обмовляють багато безневинних людей. Таким чином, ворожки та знахарі є виконавцями забаганок диявола, як сказав Господь: „Ваш батько є диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди” (Ін. 8:44).
Тож ворожбити, знахарі, за висловом Спасителя, є діти диявола, і він живе в них. Якщо вони ворожать або чаклують, то все роблять за повелінням ворога роду людського, злого духа. Невидимий ворог, злий дух, що живе у ворожках, невідчутно для них самих видимим чином діє через них, ошукуючи простих людей, відводить їх від любові Божої, притлумлює в них віру в Бога і надію на Нього – єдиного істинного помічника. Потім ворожки за навіюванням диявола, тим, хто приходить до них для ворожіння, обмовляють їхніх ближніх, безвинних добрих сусідів, нібито вони щось украли в них, нашкодили їм, зіпсували, зачарували і навели порчу та різні хвороби, і тим самим змушують їх порушувати найважливішу заповідь любові до Бога та ближніх.
Диявол завжди піклується про те, щоб ми ворогували з ближніми, злословили, лаялися, проклинали, гнобили один одного, в сім’ї не мали миру і злагоди, щоб діти повставали на батьків і батьки на дітей, брат на брата, чоловік на дружину, дружина на чоловіка, і такими чварами довели один одного до різних гріхів, аж до самогубства; тоді диявол радіє і веселиться, спостерігаючи, як ми виконуємо його бажання і чинимо за волею його. Ось які справи йому бажані! Чому він радіє, для чого через своїх провісників відкриває злі і добрі таємні людські справи? Для того, щоб між людей вкинути ворожнечу і посіяти серед пшениці плевели.

Головков Андрій
член Науково-апологетичного товариства
св. Іустина Філософа

 
Джерело: Апологет
ДЕКЛАРАЦІЯ
ДЕРЖАВНІ ДОКУМЕНТИ
Время портала
Гість
Ім'я

Пароль

Запам'ятати мене



Реєстрація
Забули пароль?
Голосування
Звідки Ви дізналися про наш сайт?

Від знайомих

З іншого сайту

З пошукової системи

Для участі в опитуваннях ви повинні залогінитися.
Міні-чат
Вам необхідно залогінитися.

Немає присланих повідомлень.
Copyright © 2007
Веб-портал Сумської єпархії Православної Церкви України
Редакція Прес-центру залишає за собою право не погоджуватися зі смістом статтей, які присилають читачі. Викладені тут погляди не обов'язково повинні поділяти всі члени редакції прес-центру.
Матеріали Веб-порталу Сумської єпархії УПЦ КП можуть бути використані повністю чи частково лише за умови посилання на джерело.