ЄПАРХІЯ · НАШІ ПАРАФІЇ · НАШІ ХРАМИ · БІБЛІОТЕКА · СТАТТІ · ФОТО ГАЛЕРЕЯ · МОЛОДІЖНЕ БРАТСТВО · ДОПОМОГТИ НАМ · ДОПОМОГА НА БУДІВНИЦТВО · КАЛЕНДАР · ПОШУК · КОНТАКТSaturday, December 07, 2019
Навігація
ЄПАРХІЯ
НАШІ ПАРАФІЇ
НАШІ ХРАМИ
БІБЛІОТЕКА
СТАТТІ
ФОТО ГАЛЕРЕЯ
МОЛОДІЖНЕ БРАТСТВО
ДОПОМОГТИ НАМ
ДОПОМОГА НА БУДІВНИЦТВО
КАЛЕНДАР
Посилання
ПОШУК
КОНТАКТ
Архів файлів
FAQ
Зворотній зв'язок
Всі статті
Проповіді
Мистецтво
Статистика
Богослів'я
Суми і Сумщина
Історія Церкви
Релігія - Політика
Християнські свята
Магія, астрологія, окультизм
Піст у житті християнина
Останні статті
Благовірний великий ...
«Колір чистоти і цно...
28 вересня - пам'ять...
Воздвиження Чесного ...
Життя і страждання С...
Наші друзі off
ХІ. СТАВЛЕННЯ КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ ДО УПЦ МП ТА УАПЦ

Декларація

ХІ. СТАВЛЕННЯ КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ
ДО УПЦ МП ТА УАПЦ

ХІ. СТАВЛЕННЯ КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ
ДО УПЦ МП ТА УАПЦ

1. Ставлення до УПЦ МП
У нинішньому своєму вигляді УПЦ МП сформована внаслідок розколу, спланованого та проведеного керівництвом Московської патріархії за допомогою спецслужб та частини єпископів УПЦ. Створена на так званому «Харківському Соборі», УПЦ МП є частиною Української Православної Церкви, яка відкололася від свого Предстоятеля, порушила рішення Помісного Собору про автокефалію та увійшла в підпорядкування Московського Патріархату.

2. УПЦ МП, як церковно-адміністративна структура, не може називатися Церквою
УПЦ МП, як церковно-адміністративна структура, не може називатися Церквою, бо вона не має статусу ні автокефальної, ні автономної, тим більше – Помісної Церкви .

Православна Церква визнає тільки два різновиди своєї структури: автокефальну Церкву і автономну Церкву. Під час підготовки до Всеправославного Собору Всеправославна нарада, через розбіжності між Московським і Константинопольським Патріархатами, протягом 30 років не змогла виробити загальне правило (канон) про утворення автокефальних і автономних Церков. Церковна структура зі статусом «незалежної і самостійної в управлінні» не передбачена канонами і не визнається Вселенським Православ’ям. На цій підставі так звана «Українська Православна Церква» у складі Московського Патріархату не може називатися Українською Церквою. Вона є лише частиною Російської Православної Церкви. Про це повинні знати архієреї, духовенство і миряни УПЦ МП та не вводити в оману ні самих себе, ні народ, ні державу.

Помісною Церквою не визнає УПЦ МП і Вселенський Патріарх Варфоломій, який у листі до митрополита Володимира (Сабодана) від 2 серпня 2000 р. писав: «Отримали і з великою скорботою та глибоким болем прочитали відісланий вами, всупереч установленому порядку, за яким ієрархи помісних Святих Православних Церков спілкуються з церковних проблем через своє церковне керівництво , текст нашій Мірності, прийнятий у Лаврі Успіння Богородиці м. Києва на скликаних зборах (а не, безперечно, на Соборі чи Синоді) 35 єпископів України 28 числа місяця липня». Тобто, Патріарх Варфоломій не вважає митрополита Володимира Предстоятелем Церкви , а вказує йому на порядок, коли архієреї однієї Церкви спілкуються з Предстоятелем іншої через свого власного Предстоятеля. Не вважає він і УПЦ МП Церквою, бо вказує на те, що вона, як лише сукупність єпархій Московського Патріархату в Україні, ні Соборів, ні Синодів збирати не може .

3. Застереження до ієрархії, духовенства і мирян УПЦ Московського Патріархату
Вважаючи УПЦ МП частиною Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, Київський Патріархат застерігає її ієрархів, духовенство і мирян від тих численних порушень догматів та канонів, які вкралися в її життя.

Зокрема, це:

– спотворення вчення про Церкву : підміна віри в духовну єдність містичного Тіла Христового вимогами адміністративної єдності, що притаманне римо-католицькому, а не православному віровченню;

– постійне розпалювання ворожнечі проти Київського Патріархату, яке суперечить заповіді любові, даній Господом Своїм ученикам;

– свідоме порушення догмату про єдине таїнство хрещення , використання забороненої канонами практики повторного «хрещення»;

– свідоме порушення канонів, які забороняють звершувати повторні хіротонії над тими, хто має апостольське преємство хіротоній, окрім як над єретиками, які не мають апостольського преємства, але розкаялися у своєму єретичному вченні;

– постійна хула на Святого Духа, яка виявляється у твердженні, що Дух Святий не діє в таїнствах, звершених у Київському Патріархаті, а також у зневазі до Київського Патріархату як до частини Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви;

– спотворення ролі канонів у житті Церкви : оголошення канонів (людських законів), рівними догматам – формулам Богоодкровенної істини;

– визнання дійсними політичних анафем , беззаконно накладених не у відповідності до приписів Священного Писання та традицій Церкви.

Київський Патріархат виступає за досягнення єдності Української Православної Церкви на підставі єдності у вірі та згідно з канонами. Тому ми закликаємо всіх, хто належить до УПЦ МП, яка називає себе «канонічною Церквою», виправити ті численні порушення догматів та канонів, про які сказано в цій Декларації.

Ці та деякі інші порушення, наявні в житті УПЦ МП, є важкими гріхами, за які кожен, хто винен в них, особисто дасть відповідь на Страшному Суді . Тому Київський Патріархат закликає кожного єпископа, священика і мирянина не долучатися своїми словами та діями до розповсюдження цих гріхів, бо вони обтяжують для людини можливість спастися. Для спасіння не має значення, до якого храму ходити і де приймати таїнства – в Московському чи Київському Патріархаті, так само, як немає значення, де належати до православної громади – в Києві, Москві чи іншому місці. Але кожен, хто буде особисто винен у вищенаведених гріхах, має пам’ятати, що через них він не наближається до Царства Небесного, а віддаляється від нього.

Протягом 15 років Київський Патріархат неодноразово звертався до братів з УПЦ МП із закликом вести діалог про відновлення єдності Української Церкви. Але у відповідь кожного разу з боку УПЦ МП лунають беззаконні вимоги, які свідчать про небажання представників цієї конфесії вести діалог з Київським Патріархатом. Але, пам’ятаючи слова Господні: «стукайте, і відчинять вам», Київський Патріархат знову і знову закликає братів у православній вірі з боку УПЦ МП до діалогу щодо примирення і пошуку шляхів єдності Української Церкви.

Київський Патріархат переконаний, що держава, не втручаючись у суто церковні справи, має право і повинна надалі бути посередником у діалозі про об’єднання, дієво сприяти утворенню в Україні єдиної Помісної Православної Церкви .

4. Ставлення до УАПЦ
З сумом констатуємо, що у своєму нинішньому адміністративному вигляді Українська Автокефальна Православна Церква з’явилася внаслідок відділення її колишніх та нинішніх провідників від Київського Патріархату. Не маючи розбіжностей з Київським Патріархатом у віровченні, богослужінні, а також у поглядах на автокефалію, нинішня УАПЦ завжди використовувалася внутрішніми і зовнішніми силами як знаряддя боротьби проти Київського Патріархату. Протягом 2000-2001 рр., а також у 2005 р. Предстоятелі та архієреї Київського Патріархату й УАПЦ неодноразово підписували спільні документи, покликані привести наші Церкви до єдності. Зокрема, це спільна заява архієреїв Київського Патріархату та УАПЦ до Вселенського Патріарха Варфоломія (листопад 2000 р.): «Ми, православні єпископи України, сподіваючись на батьківську опіку Вашої Всесвятості та піклування Матері-Церкви Константинопольської, прагнемо відновлення єдності розділеної Православної Церкви в Україні та встановлення канонічного і євхаристійного єднання з Вашою Всесвятістю, з Матір’ю Великою Церквою Христовою Константинопольською і всіма Помісними Православними Церквами…». Від УАПЦ заяву підписали митрополити Мефодій та Андрій, архієпископи Роман, Ігор та Іоан, єпископи Макарій та Яків. У розвиток цієї заяви у Константинопольській патріархії 8 листопада 2000 р. було підписано наступний «Симфонітікон» («Домовленості»):

«Зустрівшись у Вселенській Патріархії, ми, що нижче підписалися, представники двох православних церковних спільнот України: митрополит Львівський і Сокальський Андрій, архієпископ Рівненський і Острозький Даниїл, єпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій – Української Православної Церкви Київського Патріархату та митрополит Тернопільський і Подільський Мефодій, митрополит Галицький Андрій, єпископ Львівський Макарій – Української Автокефальної Православної Церкви, усвідомлюючи потребу та необхідність єднання з метою утворення єдиної Помісної Православної Української Церкви , вирішили для виконання наших намірів та побажань створити змішану комісію для вивчення шляхів досягнення цієї єдності з наступними передумовами:

1. з цієї миті між нашими Церквами припиняються на всіх рівнях взаємні звинувачення; 2. припиняється з часу прийняття перехід з однієї юрисдикції до іншої парафій, спільнот і кліриків без погодження та супроти канонічних правил; 3. Наші Церкви будуть в майбутньому взаємно ухиляться від звершення канонічних дій (обрання та хіротонії архієреїв, зняття сану та ін.) до остаточного вирішення питання об’єднання; 4. на кожному етапі роботи створена комісія буде звертатися до Вселенської Патріархії з проханням порад в її роботі. У випадку якогось сумніву у період діяльності комісії вона для прийняття конкретного рішення звертається до Вселенської Патріархії, отримуючи її оцінку та точку зору з приводу цієї справи.

Після завершення своєї місії ця комісія: 1. звертається спільно від двох сторін до Вселенської Патріархії, подаючи висновки своєї роботи; 2. просить Вселенську Патріархію вирішити канонічні питання та становище архієреїв та кліриків своїх Церков; 3. просить Вселенську Патріархію взяти під свою відповідальність та зробити все можливе для утворення єдиної незалежної Православної Української Церкви з передумовою об’єднання в єдину Православну Церкву всіх роз’єднаних православних в Україні».

Після переговорів у Тернополі та Києві, 10 липня 2001 р. делегації Київського Патріархату та УАПЦ на чолі зі своїми Предстоятелями підписали «Домовленість», у якій, зокрема, сказано: «Ми ще раз підтверджуємо попередні наші домовленості і заявляємо, що метою наших переговорів є створення єдиної Помісної Української Православної Церкви шляхом об’єднання наших Церков і визнання її Матір’ю – Константинопольською Церквою та іншими Православними Помісними Церквами. Враховуючи, що ми єдині у сповіданні православної віри і дотримуємося церковних канонів, наші делегації досягли згоди про євхаристичне єднання наших Церков на рівні священиків . Також вважаємо, що не маємо ніяких догматичних і канонічних перешкод для співслужіння на архієрейському рівні ». Під цим документом стоять підписи владик Мефодія, Андрія, Романа, Іоана та Якова. Тому викликають подив нинішні заяви єпископату УАПЦ щодо «неможливості» євхаристійного єднання з Патріархом Філаретом.

Згадані «Домовленості» та інші документи підписувалися або у присутності Вселенського Патріарха, або за погодженням з представниками Вселенської патріархії, що засвідчує прагнення Константинопольської Матері-Церкви до того, щоб Київський Патріархат і УАПЦ об’єдналися. Тому нинішні посилання єпископів УАПЦ на те, що Вселенське Православ’я нібито проти такого об’єднання, є свідомою неправдою.

На жаль, ні домовленості 2000-2001 рр., ні подібні домовленості осені 2005 р. не привели до об’єднання Київського Патріархату та УАПЦ. Причиною цього є свідоме і наполегливе бажання єпископату УАПЦ будь-яким чином усунути Патріарха Філарета з посади Предстоятеля . Це бажання виявляє зв’язок цих ієрархів з Московською патріархією, яка з 1991 р. прагне досягти тієї ж мети.

Чим далі, тим більш ясно видно, що нинішні ієрархи УАПЦ використовуються Московським Патріархатом як знаряддя для того, щоб руйнувати Київський Патріархат через усунення від предстоятельства Патріарха Філарета . Ієрархи УАПЦ також прагнуть обміняти автокефалію Церкви на прийняття їх до складу Московського Патріархату, про що свідчать їхні спільні з УПЦ МП дії. Але духовенство і віруючі УАПЦ були і залишаються вірними ідеї автокефалії Української Церкви та не поділяють прагнень єпископату.

Київський Патріархат здивований нападками архієреїв УАПЦ на Патріарха Філарета та висловленими ними сумнівами щодо його архієрейського достоїнства. Якщо Патріарх Філарет – «не архієрей», то тоді і значна частина ієрархів УАПЦ теж не архієреї , бо вони мають апостольське преємство через очолювані Патріархом хіротонії. Слід також зазначити, що не всі архієреї УАПЦ мають беззаперечне апостольське преємство, тому таким особам взагалі не варто виступати зі звинуваченнями, від яких вони самі не очищені . Не варто архієреям УАПЦ також обвинувачувати Київський Патріархат у тому, що він має спілкування з Помісними Церквами, які ще не визнані Вселенським Православ’ям. Бо самі ці архієреї стали джерелом хіротоній таких авантюристичних церковних груп, на зразок «Російської істинно-православної церкви» та кількох інших, які не мають ні підстав для свого існування, ні перспектив визнання.

Архієрейський Собор Київського Патріархату вірить, що здорові та патріотичні сили в УАПЦ зрештою приведуть її до єдності з Київським Патріархатом у єдиній Помісній Українській Православній Церкві.

ДЕКЛАРАЦІЯ
ДЕРЖАВНІ ДОКУМЕНТИ
Время портала
Гість
Ім'я

Пароль

Запам'ятати мене



Реєстрація
Забули пароль?
Голосування
Звідки Ви дізналися про наш сайт?

Від знайомих

З іншого сайту

З пошукової системи

Для участі в опитуваннях ви повинні залогінитися.
Міні-чат
Вам необхідно залогінитися.

Немає присланих повідомлень.
Copyright © 2007
Веб-портал Сумської єпархії Православної Церкви України
Редакція Прес-центру залишає за собою право не погоджуватися зі смістом статтей, які присилають читачі. Викладені тут погляди не обов'язково повинні поділяти всі члени редакції прес-центру.
Матеріали Веб-порталу Сумської єпархії УПЦ КП можуть бути використані повністю чи частково лише за умови посилання на джерело.