Анатолію Назаренку, церковному і громадському діячеві, виповнюється 70 років

Але не віриться, що невдовзі моєму давньому доброму приятелеві Анатолію Федоровичу Назаренку вже виповнюється цілих 70. Здається, час, торкаючись його особистості, навмисно намагається уповільнити свою ходу, пильніше пригледітись до нього, щоб якомога довше запам’ятати Анатолія Федоровича молодшим, енергійним і завзятим.
Молодим, енергійним і завзятим пам’ятаю і я його ще з кінця 70-х років минулого століття. З тих пір і донині він все такий же...
Завжди, коли говорять про когось з ювілярів, то намагаються знайти найкращі епітети, слова й порівняння, щоб зробити приємне ювілярові, створити атмосферу свята, згадати його добрі справи і вчинки, підсилити момент урочистості.
Особисто ж для мене стосовно ювіляра Анатолія Федоровича Назаренка не треба вітійствувати у красномовстві. Найкращі епітети, слова і порівняння з'являються ніби самі собою.
Завжди усміхнений і доброзичливий до всіх, з ким спілкується, він постійно випромінює невичерпний оптимізм. І заряджає ним інших. Його енергії й завзятості можна лише по-доброму позаздрити – це йде від життєвого кредо «Любити потрібно Україну в тяжку хвилину і в радісну мить».
Уродженець Кам'яного Броду - цієї історичної п’яді запорозьких козаків на Луганщині - Анатолій Федорович Назаренко залишається вірним своїй історичній батьківщині на все життя.
Батьківщина для нього є батьківський дім, батьківський поріг – краще за це на землі нема. Тут його дім, його родина, тут він свого часу вчителював і очолював середню школу. Слід згадати, що за освітою Анатолій Федорович український філолог. І на мою думку, це не випадково. Бо той, хто свідомо вибирає шлях служіння рідній мові, культурі й історії українського народу саме тут, на Донбасі, де на все державно-національне різні зайди й перевертні поглядають скоса, а то й відверто вороже - такий філолог є тричі патріотом.
А справжній український патріот не може пройти осторонь проблеми виховання підростаючого покоління в дусі любові до рідного краю, його славетної історії й не менш славетних людей, які цю історію й творять власними руками, серцем і розумом. Тому свого часу Анатолій Федорович чи не одним з перших захопився літературним та історичним краєзнавством дорогої йому Луганщини. І досяг в цьому чималих успіхів. За свою плідну та безкорисну роботу нагороджений відзнакою «Відмінник освіти України». Варто згадати хоча б літературно-краєзнавчий клуб «Луганці» середньої школи №20 міста Луганська, який наш ювіляр довгий час очолював, вклавши в нього скільки своєї енергії, уміння й таланту. Клуб той набув позитивного розголосу далеко за межами Луганська й області.
Не останнє місце посідає Анатолій Федорович і в церковній справі. До справжньої віри Творець-Бог привів його за часи незалежності, соборності України. З часом Всевишній навернув до Бога і відкрив духовну символіку Святого Письма. Шлях до Творця був тернистим... І зараз чітко й твердо він стоїть на позиціях Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви – служить Богові, служить людям, служить своєї країни-України.
То хто ж він насправді є, Анатолій Федорович Назаренко - Відмінник народної освіти, досвідчений педагог, невтомний у пошуках краєзнавець, церковний і громадський діяч Луганщині, наш ювіляр? А є він перш за все Людиною - порядною, доброзичливою і талановитою. Влучно про нього сказав друг і побратим відомий поет Іван Низовий:

Вивчає все життя свій рідний край –
Талановито це вкладає в книги!
Не чоловік, а просто – водограй! –
Встигає скрізь – не кожні так змогли би!

Не тільки в день народження йому
Бажають щастя люди і здоров’я, –
Народу українському всьому
Він присвятим життя з любов’ю.

То ж побажаємо шановному Анатолію Федоровичу в день його 70-ліття подальшої наснаги, незалежності духу і, як кажуть в народі: «І хліба, і солі, і кращої долі!». Щоб «З роси й води йому - на многії літа!».
Будьмо, ювіляре!

Григорій Половинко -
член Національної спілки письменників України, генерал-хорунжий Українського козацтва, диякон Свято-Троїцького кафедрального собору.