Дружина священика ПЦУ реалізовує культурні та соціальні проекти у Глухові. Розповідь Аліси Ковальової

Так повелося у світі, що ми не вибираємо, де народитися і не знаємо наперед місця, куди закине нас доля. «Доля завжди любить сміливих», - читали ми в Івана Багряного в трилогії «Тигролови». Отак і ми з чоловіком з 2015 року отримали другу малу батьківщину, яка подарувала двох донечок і простір для діяльності та праці – Сумщину.
Переїхавши в Глухів, собі поставили за мету, дбати про дозвілля своїх, на сьогодні трьох, дітей в атмосфері українських традицій. Адже на для кого не секрет, що Глухів – останній форпост на шляху до войовничого сусіда. Тому дбати про самоідентичність та пропагувати свою культуру та, та власне, державність тут треба і варто. Церковні справи тут вимагають витримки та мужності, адже тут засилля російського, російської церкви.
Справи церковні, то справи церковні, у більшій мірі діяльність чоловіка. А от мені було бажання реалізувати себе в культурній сфері, знайомити людей з українським, яке привітне та щире, але не вороже та чуже, як тут уважають у деякій мірі. Літо 2020 принесло для мене свої можливості. Карантин та важка психологічна атмосфера для наших городян була сумною реальністю. Зібравши свої заощадження та натхненна ідею я організовувала у Глухові живу музику. На незрозумілі погляди та недоречні запитання мені не було коли реагувати, бо треба було вчити репертуар, думати над командою музикантів, яку треба було збирати. І я почала проводити вуличні вечори, спочатку сама, але справа йшла, до мене долучилися молоді музиканти аматори і ми з ними провели не один музичний вечір під відкритим небом. Заздрісники шукали недоліки, а однодумці кивали: «Все у Вас вдасться!».
Отак і сталося, бо думки матеріалізуються. Маю невеличку музичну команду, з якою розучуємо номери і прагнемо вдосконалювати нашу справу – справу живої вуличної музики в Глухові.
Окрім культурного дозвілля беру участь у громадському житті міста. Я, як юрист за освітою, вважаю, що закон має бути одним для всіх, тому доводилося ініціювати і захист порушених прав. У жовтні 2019 року депутатський корпус Глухівської міської ради блокував кошти державної субвенції для виплат допомоги багатодітним родинам. Я зібрала матусь і ми під стінами ради заяви про незгоду з депутатською сваволею, домоглися свого: нам виплатили законні виплати.
З весни 2020 року є постійним волонтером в Соціальному проекті – Соціальний контейнер. Ініціювала соціальні акції «Обмін іграшки та книги» та «Кожній дитині – іграшка», де я відвідувала віддалені район Глухова та обмінювалася з дітьми іграшками та книгами, остання акція ж передбачала розіграш більше ніж 50 м’яких іграшок за відгадані загадки на День міста Глухова. Діяльність Соціального контейнера як соціального проекту вважаю вагомим кроком у напрямку соціальної підтримки людей та ефективний спосіб підтримати один одного.
Наше місто, наша країна, наша Церква – це перш за все люди. Апелюю до розуміння між людьми, до справедливості та верховенства права та закону. Наше майбутнє - у наших руках і з Божою допомогою все це буде можливо.
Я впевнена, що найбільше зло – це боятися: боятися зробити крок у невідомому напрямку, висловити свою думку, бути не таким як усі. Підкоритися страху – це означає програти, бо втрачена можливість навіть спробувати. В нас все вдасться, бо з нами Бог, за нами – Україна!

Аліса Ковальова – багатодітна мама з Глухова, дружина священника Православної Церкви України та громадський діяч