Вірним Української Православної Церкви, яку очолює митрополит Володимир (Сабодан), конкретно нагадали, що вони перебувають у Московському патріархаті, а об’єднання з Київським патріархатом та УАПЦ можливе тільки через “покаяння розкольників”. До цього, на перший погляд, зводиться зміст звернення Священного Синоду УПЦ МП, опублікованого 25 листопада на офіційному сайті найбільшої української конфесії. Проте рано думати, що спроба діалогу, розпочата зустріччю робочих груп обох патріархатів на початку жовтня, з тріском провалилася. Насправді, справи йдуть набагато оптимістичніше.

“Єдиною прийнятною моделлю відновлення церковної єдності є об’єднання всіх православних християн в лоні канонічної УПЦ, тобто повернення тих, хто відокремився, туди, звідки вони пішли”, – сказано в документі. УПЦ МП, здавалося б, повернулася до риторики, яка вже давно завела в глухий кут українське православ’я. Очевидно, що в країні, де більшість громадян симпатизують ідеї Церкви, не залежної ні від якого зовнішнього центру, заклики повернутися в підпорядкування Москві звернені в порожнечу. А мріяти, що ніби-то після “повернення розкольників” Московська патріархія сама колись надумає надати автокефалію УПЦ МП, можна тільки вві сні.

Українська Православна Церква, очолювана з 1992 року митрополитом Володимиром (Сабоданом), що довгий час намагалася бути справді помісною Церквою для України. Вкотре вона показала себе самостійним суб’єктом великої церковної політики, почавши підготовку діалогу з “неканонічними церковними структурами”. Тепер рішенням Синоду діалог санкціонований і легітимізований, при всіх традиційних застереження про необхідність строгого дотримання канонів при остаточному вирішенні проблеми. Синодальні рішення, якими схвалюється діяльність робочої групи з підготовки діалогу з УПЦ Київського патріархату та Українською Автокефальною Православною Церквою, підписані усіма членами Священного Синоду, включно з одеським митрополитом Агафангелом (Саввіним) – найбільш запеклим противником ідеї канонічної автокефалії УПЦ в середовищі Московського патріархату.

Священний Синод УПЦ МП вважає за необхідне “продовжити пошук шляхів” для початку повноцінного діалогу. І, що дуже важливо, архієреї закликали паству УПЦ Московського патріархату посилено молитися за єдність православної Церкви в Україні. Таке рішення не узгоджується з принципами “одеського” пастирства, де ще нещодавно молилися за “напоумлення скорботами і хворобами” журналістів, котрі виявилися “незручними” для єпархіальної влади.

Показово, що і в Київському патріархаті не полишають надії на можливість діалогу, хай на разі і туманної. Там розуміють, що перш, ніж такий діалог розпочнеться, УПЦ Московського патріархату повинна пройти складний і болісний шлях внутрішнього діалогу. До тої пори, поки всі потенційні учасники діалогу не зрозуміють, що для того, щоб домовитися, треба просто почати домовлятися і бути готовим на певні поступки, розділення українського православ’я не зрушить з мертвої точки.

Однак є й інший спосіб подолати хаос церковних юрисдикцій. Його знають у Києві та бояться в Москві. Вагомим фактором у вирішенні проблем українського православ’я був і залишається Константинопольський патріархат – Матір-Церква для України, налаштована, на відміну від Москви, рішучіше щодо своєї дочки, яка вже давно подорослішала. Константинополь давно вважає себе здатним брати активну участь в українській церковній політиці. Принаймні, у форматі переговорів з Московським патріархатом (який він також вважає своєю “донькою”) та можливим винесенням “українського питання” на розгляд усіх помісних православних Церков.

У Київському патріархаті також все пильніше дивляться в бік Босфору. У відповідному зверненні, опублікованому 3 грудня на офіційному сайті УПЦ КП, Патріарх Філарет натякнув, що шлях діалогу з Московським патріархатом – не єдиний для отримання належного канонічного визнання. Вселенський патріархат, вважають в УПЦ КП, здатний стати “центром єднання українського православ’я”. Раніше Філарет вів неофіційні переговори з Константинополем, які зірвалися в останній момент через незгоду із запропонованими умовами, які навесні 2009 року в інтерв’ю журналу “Фокус” Патріарх Філарет назвав гіршими, аніж московські.

У самій УПЦ МП є значний проавтокефальний потенціал. Анонімне опитування священиків в одній з центральних українських єпархій показало, що до 90% з них готові приєднатися до канонічної Української Церкви, якщо вона отримає автокефалію або автономію від Константинополя. Є прихильники автокефалії і серед єпископату УПЦ МП, але більшість з них вважають за краще на разі не розголошувати свої погляди публічно. А сам митрополит Володимир у програмній промові на Архієрейському Соборі РПЦ МП в Москві влітку 2008 року заявляв, що УПЦ МП має потребу в “вдосконалення” свого канонічного статусу, тобто у ще більшій незалежності від Москви. В той же час значна частина вірних УПЦ МП не захоче відриватися від Москви ні за яких обставин, отже, структури Московського патріархату приречені залишатися в Україні ще довго.

У жовтні минулого року митрополит Володимир (Сабодан) звертався до предстоятелів усіх помісних православних Церков з проханням соборно сприяти вирішенню проблем українського Православ’я. “На наше глибоке переконання, ця проблема може бути вирішена лише соборним розумом всіх Помісних Православних Церков”, – писав тоді глава УПЦ МП, в той час як у Московському Патріархаті вважали і вважають неприпустимим втручання інших юрисдикцій в українські церковні справи. Однак Константинополь не так давно вже прийняв у свою юрисдикцію і УПЦ в США, і Естонську Церкву, на які Москва претендувала не менш жорстко. Тоді Москва відреагувала тимчасовим розривом спілкування з Константинополем. Що відбудеться в разі приходу Вселенського патріархату в Україну? Не виключено, що в Москві зважаться на ще більш серйозний конфлікт.

Автор: Юрій Чорноморець,
кандидат філософських наук наук, доцент
для Портала-Кредо.Ру

        Джерело:  Українська Автокефалія