| Неділя жінок-мироносиць. 2-а Неділя після Великодня |
Неділя жінок-мироносиць. 2-а Неділя після Великодня Не переконання і навіть не глибока переконаність можуть пересилити страх смерті, ганьби, а лише любов може зробити людину вірною до кінця, безмежно, безоглядно. Ми сьогодні святкуємо урочисто, благоговійно пам'ять святих Никодима, Йосифа Аримафейського та жінок-мироносиць.
Йосиф та Никодим були таємними учнями Христа. Поки Христос проповідував у натовпах народу і був предметом ненависті і зростаючої мстивості Своїх супротивників, вони несміло приходили до Нього вночі, коли ніхто не міг помітити їхнього приходу. Але, коли раптом Христос був узятий, коли Він був схоплений і приведений до смерті, розіп'ятий і вбитий, ці дві людини, які протягом Його життя були боязкими, не вирішуючими своєї долі учнями, раптом через відданість, вдячність, любов до Нього , через подив перед Ним виявилися міцнішими за Його найближчих учнів. Вони забули страх і відкрилися перед усіма, коли інші ховалися. Прийшов Йосиф Аримафейський просити тіла Ісуса, прийшов Никодим, який тільки вночі насмілився відвідати Його, і разом з Йосифом вони поховали свого Учителя, від Якого вони вже більше ніколи не відмовилися.
І жони-мироносиці, про яких ми знаємо так мало: одна з них була врятована Христом від вічної смерті, від демонської одержимості; інші слідували за Ним: мати Якова та Івана й інші, слухаючи, приймаючи Його вчення, стаючи новими людьми, навчаючись єдиної Христової заповіді про любов, але про таку любов, якої вони не знали в минулому своєму, праведному чи гріховному житті. І вони теж не побоялися стояти віддалік – доки вмирав Христос на хресті і нікого не було від Його учнів, окрім Івана. Не побоялися вони прийти помазати тіло Ісуса, відкинутого людьми, відданого Своїми, засудженого чужими злочинця.
Пізніше два учні, коли досягла їх звістка про воскресіння Христове, стрімко поспішили до гробу; одним був Іван, що стояв біля хреста, той, що став Апостолом і проповідником Божої любові і якого любив Ісус; і Петро, який тричі зрікся, про якого було сказано жонам-мироносицям “повістити Моїм учням і Петру”, – тому що інші втекли від страху, а Петро тричі при всіх зрікся свого Учителя і не міг уже себе почитати учнем: І йому принесіть звістку про прощення...
І коли ця звістка дійшла до нього – як він кинувся до спорожнілого гробу, щоб переконатися, що воскрес Господь і що все ще можливо, що не пізно покаятися, що не пізно повернутися до Нього, що не пізно знову стати вірним Його учнем. І справді, пізніше, коли він зустрів Христа біля моря Тиверіадського, не про його зраду питав Христос, а лише про те, чи він любить його ще...
Любов виявилася міцнішою за страх і смерть, міцнішою за погрози, міцнішою за страх перед усякою небезпекою, і там, де розум, переконання не врятували учнів від страху, любов подолала все... Так протягом усієї історії світу, і язичницького, і християнського, любов перемагає . Старий Завіт нам каже, що любов, як смерть, міцна: єдино вона може битися зі смертю і перемогти.
І тому, коли ми випробовуватимемо свою совість стосовно Христа, стосовно нашої Церкви, стосовно найближчих чи далеких людей, до Батьківщини, то ставитимемо собі питання не про переконання наші, а про любов нашу. І в кого знайдеться серце настільки любляче, настільки вірне і непохитне в любові, як було у боязкого Йосифа, у таємного учня Никодима, у тихих жінок мироносиць, у зрадника Петра, у юного Івана – у кого знайдеться таке серце, той встоїть проти тортур. , проти страху, проти погроз, залишиться вірним і своєму Богові, і своїй Церкві, і ближнім, і далеким, і всім.
А в кому виявляться тільки міцні переконання, але серце холодне, серце, яке не спалахнуло такою любов'ю, яка може спалити всякий страх, той знай, що він ще крихкий, і проси у Бога цього дару слабкої, тендітної, але такої вірної, такої непереможної любові.
Амінь.
митрополит Антоній Сурожський
|
|
