ЦІКАВЕ ПРО ТЕ, КУДИ ІДЕ ДУША ПІСЛЯ СМЕРТІКуди йде душа після смерті? Який шлях вона здійснює? Де знаходяться душі померлих? Чому важливі дні поминання померлих?

Ці питання часто змушують людину звертатися до вчення Церкви. То що ж ми знаємо про потойбічне життя?

-Що відбувається із душею після смерті?

Те, як саме ми ставимося до своєї майбутньої смерті, чекаємо її наближення чи навпаки — старанно викреслюємо її зі свідомості, намагаючись не думати про неї взагалі, безпосередньо впливає на те, як ми живемо своє нинішнє життя, на наше сприйняття її сенсу.

Християнин вірить у те, що смерті як повного та остаточного зникнення людини не існує. Згідно з християнським віровченням, всі ми житимемо вічно, і саме безсмертя є справжньою метою людського життя, а день смерті одночасно є днем її народження для нового життя.

Після смерті тіла душа вирушає в дорогу назустріч своєму Отцю. Як саме буде пройдено цей шлях із землі на небо, якою буде ця зустріч, і що буде за нею, безпосередньо залежить від того, як людина прожила своє земне життя.

У православній аскетиці є поняття «пам'яті смертної» як постійного утримання в думці межі власного земного життя та очікування переходу в інший світ.

Для багатьох людей, які присвятили своє життя Служенню Богу і ближньому, наближення смерті було не катастрофою і трагедією, що насувається, а навпаки — довгоочікуваною радісною зустріччю з Господом.

Старець Йосип Ватопедський говорив про свою смерть: "Я зачекався свого поїзда, а він все не приходить".

-Що відбувається з душею після смерті за днями

Суворих догматів про якісь особливі етапи на шляху душі до Бога в Православ'ї не існує. Однак традиційно як особливі дні поминання виділяються третій, дев'ятий і сороковий дні.

Частина церковних авторів вказує на те, що з цими днями можуть бути пов'язані особливі етапи на шляху людини в інший світ — таке уявлення не заперечується Церквою, хоч і не визнається як сувора вірувальна норма.

Якщо ж дотримуватися вчення про особливі дні після смерті, то найважливіші етапи посмертного існування людини виглядають так:

-3 дні після смерті:
Третій день, в який зазвичай відбувається похорон, має і безпосереднє духовне відношення до Воскресіння Христа на третій день після Його хресної смерті та свята перемоги Життя над смертю.

Про третій день поминання після смерті говорить, наприклад, св. Ісидор Пелусіот (370-437): «Якщо ти хочеш дізнатися і про третій день, то ось пояснення. У п'ятницю Господь віддав дух.

Це один день. Всю суботу Він перебував у труні, потім приходить вечір. З настанням неділі Він повстав із труни — і ось того дня. Бо з частини, як ти знаєш, пізнається ціле. Так і ми встановили звичай поминати померлих».

Частина церковних авторів, наприклад, свт. Симеон Солунський пише про те, що третій день таємниче символізує віру померлого та його близьких у Святу Трійцю та прагнення до трьох євангельських чеснот: віри, надії та любові.

І ще тому, що людина діє і виявляє себе у справах, словах та помислах (через три внутрішні здібності: розум, почуття і волю). Адже в панахиді третього дня ми просимо Триєдиного Бога відпустити померлому гріхи, які той здійснив ділом, словом і помислом.

Вважають також, що поминання на третій день відбувається для того, щоб зібрати і поєднати в молитві тих, хто визнає обряд триденного Воскресіння Христового.

-9 днів після смерті
Ще один день поминання померлих у церковній традиції – дев'ятий. «Дев'ятий день, – каже свт. Симеон Солунський, — нагадує нам про дев'ять ангельських чинів, до яких — як нематеріальний дух — міг би бути прирахований і наш покійний близький».

Дні поминання існують насамперед для старанної молитви за померлих близьких. Святий Паїсій Святогорець порівнює смерть грішника з протверезінням п'яної людини: «Ці люди подібні до п'яних.

Вони не розуміють, що роблять, не відчувають своєї провини. Однак коли вони вмирають, з їхньої голови вивітрюється [земний] хміль і вони приходять до тями. У них відкриваються душевні очі, і вони усвідомлюють свою провину, тому що душа, вийшовши з тіла, рухається, бачить, відчуває все з незбагненною швидкістю».

Молитва — це те єдине, як ми можемо сподіватися, що може допомогти іншим, хто пішов у той світ.

-40 днів після смерті
У сороковий день також відбувається особливе поминання покійного. Цей день згідно свт. Симеону Солунському виник у церковній традиції «заради Вознесіння Спасителя», яке відбулося на сороковий день після Його триденного Воскресіння.

Також згадка сорокового дня є, наприклад, у пам'ятнику IV століття «Апостольські постанови» в яких рекомендується здійснювати поминання померлих не тільки на третій день і дев'ятий дні, а й на «сороковий день після смерті, стародавнього звичаю». Бо так оплакував ізраїльський народ великого Мойсея.

Смерть не може розлучити тих, хто любить, і мостом між двома світами стає молитва. Сороковий день є днем суто молитви про минуле — саме цього дня ми з особливою любов'ю, увагою, благоговінням просимо Бога пробачити нашому близькому всі гріхи і дарувати йому рай.

З розумінням особливого значення перших сорока днів у посмертній долі пов'язана традиція сорокуста — тобто щоденного поминання померлого за Божественною Літургією.

Не меншою мірою, цей період важливий для близьких, які моляться і сумують за покійним. Це час, коли близькі повинні примиритися з розлукою і вручити долю померлого в руки Божі.

-Куди йде душа після смерті?

Питання про те, де саме знаходиться душа, яка не перестає жити після смерті, але переходить в інший стан, не може отримати точної відповіді в земних категоріях: на це місце не можна вказати пальцем, адже безтілесний світ знаходиться за межею сприйманого нами світу матеріального.

Простіше відповісти на запитання — до кого піде наша душа? І тут, згідно з вченням Церкви, ми можемо сподіватися, що після нашої земної кончини наша душа попрямує до Господа, Його святих і, звичайно, до наших рідних і близьких, яких ми любили за життя.

-Де перебуває душа після смерті?

Після смерті людини Господь приймає рішення про те, де її душа перебуватиме до Страшного суду — в Раю чи в Аду.

Як навчає Церква, рішення Господа є лише Його відповіддю на стан і розташування самої душі, і те, що вона частіше обирала за життя — світло чи темряву, гріх чи чесноту.

Рай і пекло є не місцем, а скоріше станом посмертного існування людської душі, яке характеризується перебуванням з Богом або в опір Йому.

При цьому християни вірять, що перед Страшним судом усі мертві знову воскреснуть у Господі і з'єднаються зі своїми тілами.

-Випробування (митарства) душі після смерті

Шлях душі до престолу Божого супроводжується митарствами або випробуванням душі. За переказом Церкви суть їх у тому, що злі духи викривають душу в тих чи інших гріхах.

Саме слово «митарства» відсилає нас до слова «митня». Так називалося місце для збору штрафів та податків. Своєрідною платою на цій «духовній митниці» є чесноти померлого, також церковна і домашня молитва, яку здійснюють за нього його ближні.

Звичайно, неможливо розуміти їх в прямому сенсі, як якусь данину, яку Бог бере за гріхи. Це, швидше, повне і ясне усвідомлення всього того, що обтяжувало душу людини за життя і що вона не могла до кінця відчути.

Крім цього, в Євангелії є слова, які дають нам надію на можливість уникнути цих випробувань: «Той, хто слухає Моє слово і вірує в Того, Хто послав Мене на суд, не приходить».

-Життя душі після смерті
«У Бога немає мертвих», і ті, хто живуть земним і потойбічним життям для Бога однаково живі. Однак те, як саме житиме людська душа після смерті, безпосередньо залежить від того, як ми живемо і будуємо свої стосунки з Богом та іншими людьми за життя.

Посмертна доля душі — це, по суті, продовження цих стосунків чи їхня відсутність.

-Суд після смерті
Церква вчить, що після смерті людини чекає приватний суд, на якому визначається, де буде душа до Страшного суду, після якого всі мертві мають воскреснути.

У період після приватного і до Страшного суду доля душі може бути змінена і дієвим засобом до цього є молитва ближніх, добрі справи, які здійснюються в його спогад, і поминання на Божественній літургії.

-Дні поминок після смерті

Слово «поминки» означає поминання, і, перш за все, йдеться про молитву — тобто про те, щоб просити Бога пробачити померлій людині всі гріхи і дарувати їй Царство небесне і життя в Божій присутності.

Особливо ця молитва підноситься третього, дев'ятого та сорокового дня після смерті людини. У ці дні християнин покликаний прийти в храм, молитися від щирого серця за близьку людину і замовити заупокійне богослужіння, просячи Церкву молитися разом з ним.

Дев'ятий та сороковий день також намагаються супроводжувати відвідуванням цвинтаря та поминальною трапезою. Днем особливого молитовного поминання померлих вважається перша та наступна річниця його смерті.

Однак, святі отці навчають нас, що найкращим способом допомогти нашим покійним ближнім є наше власне християнське життя і добрі справи, як продовження нашої любові до покійної близької людини.

Як каже святий Паїсій Святогорець «Корисніше, ніж усі поминання та заупокійні служби, які ми можемо здійснити за покійних, буде наше уважне життя, та боротьба, яку ми робимо заради того, щоб відсікнути свої недоліки та очистити душу».

-Шлях душі після смерті
Безумовно, опис шляху, який проходить душа після смерті, рухаючись із місця свого земного проживання до Господнього Престолу і потім — до раю чи пекла, не варто розуміти буквально як якийсь картографічно вивірений маршрут.

Потойбічне життя незбагненне нашим земним розумом. Як пише сучасний грецький автор архімандрит Василь Баккояніс: «Навіть якби розум наш був всесильним і всезнаючим, він все одно не міг би збагнути вічності.

Тому що він, будучи за своєю природою обмеженим, завжди інстинктивно у вічності встановлює певну часову межу, кінець. Однак вічність не має кінця, інакше вона перестала б бути вічністю!».

У церковному вченні про шлях душі після смерті символічно проявляється важко осяжна духовна правда, яку повною мірою ми дізнаємося і побачимо вже після закінчення нашого земного життя.