Чому тільки почав молитися — і вже заважають?..Тільки став на молитву, і вже хтось подзвонив. Згадав, що не виконав якусь справу. В голові з’явилися думки, яких годину не було. Хтось постукав у двері. Собака загавкав. Телефон задзвонив. А інколи просто важко зосередитись і ніби саме повітря тисне.

Чому так? Чому саме тоді? Бо молитва, це є битва. Не проти людей, не проти тіла й крові, але проти темряви, яка не хоче, щоб ти підняв очі в небо.

Бо в ту мить, коли ти звертаєшся до Бога, змінюється атмосфера. Не тільки довкола, а й в тобі. І ворог це бачить. І не мовчить. І не спить. І буде намагатися відволікти, роздратувати та втомити.

Та найсмішніше, що інколи не треба й диявола. Бо сам собі ворог. Сидиш у тиші і раптом згадуєш все, окрім Бога. Але це нормально.

Святі також відчували це. Навіть апостоли заснули в Гетсиманському саду. Там, де було найбільше потрібно молитися. Молитва, це не лише зусилля серця. Це вірність.

Не переставай молитися. Навіть коли заважають. Особливо тоді. Бо можливо, твоя молитва саме зараз є найважливіша. Не досконала, не красномовна, але щира. І Бог чує. І ангели стоять поряд. І невидима битва схиляється на твою сторону. Тому завжди молися. Навіть з розсіяністю. Навіть у шумі. Навіть коли “не йде”. Бо хто витримав на молитві - той уже переміг.

Еф. 6:18
«Постійно моліться духом усякою молитвою і проханням, дбайте про це з усякою витривалістю і благанням.»