Димитрівською називається вона тому, що її проводять перед особливим ушануванням великомученика Димитрія Солунського.
Осіннє поминання померлих має ще дохристиянське походження, а з прийняттям Християнства традиція збереглася. Відзначення Димитрівської поминальної суботи пов’язують зі слов’янськими просвітителями рівноапостольними Кирилом і Мефодієм. Вони стикнулися з глибоким звичаєм осіннього вшанування предків. Перед братами постало питання християнізації цього слов’янського поминального дня, і його пов’язали з пам’яттю великомученика Димитрія Солунського як найбільш шанованого угодника в їх рідному місті.
Святитель Димитрій Туптало висловлює думку, що Димитрівська поминальна субота замінила собою язичницькі осінні тризни. З прийняттям Християнства давня традиція збереглася, та, зрозуміло, набула іншого характеру. Бо, каже святитель, Церква все добре збирає звідусіль, але облагороджує, удосконалює, підносить…
Спочатку поминали полеглих у боях воїнів, оскільки великомученик Димитрій Солунський був воїном. Церква вирішила творити їх спомин у суботу, напередодні вшанування святого. Пізніше це поминання переросло в осінню всезагальну молитву – за всіх одвіку спочилих православних християн (таких протягом року – шість).
У дні поминання спочилих до храму передають записки та пом’яники з іменами покійних родичів. При цьому належить пам’ятати, що до них можна вносити імена тільки православних. За нехрещених, а також самогубців потрібно молитися вдома чи над їхніми могилами.
Цієї суботи будемо просити Бога за померлих отців і братів, за всіх воїнів, загиблих за Батьківщину, за безвинно убієнних не тільки в минулі часи, а й теперішні, за всіх спочилих одновірців.
Ми запалюємо під час молитви свічку – символ нашої полум’яної віри. Корисним є в пам’ять про померлого жертвувати на церкву, подавати милостиню з проханням помолитися за небіжчика.