18 січня - Неділя 32-га після П'ятдесятниці «І як входив Він до одного села, зустріли Його десять прокажених мужів, які стали здалека. Вони піднесли голос, гукаючи: Ісусе, Наставнику, помилуй нас! Побачивши їх, Він сказав: Підіть і покажіться священикам! І сталося так, що коли вони йшли, - очистилися. Один з них, побачивши, що видужав, повернувся, прославляючи Бога гучним голосом, упав обличчям до ніг Його, дякуючи Йому; це був самарієць. У відповідь Ісус сказав: Хіба не десять очистилося? А де ж дев'ять? Не здогадалися повернутися, щоб
віддати славу Богові, а тільки цей чужинець? І сказав Він йому: Підведися і йди; твоя віра тебе спасла».
Євангеліє від ЛУКИ 17:12-19

Зустріч із Христом набуває справжнього сенсу лише тоді, коли людина відповідає на неї особисто. Бог завжди робить перший крок, але без нашої відповіді ця зустріч може залишитися лише зовнішньою подією. Саме у спілкуванні з Христом ми відчуваємо подих Любові у нашому житті — тихої, але живої, здатної змінювати людину зсередини. Це не просто момент у часі, а початок шляху, на якому Бог відкриває Себе і водночас відкриває нас самих.

У сьогоднішньому євангельському читанні ми чуємо про десятьох людей, які були прокаженими у тогочасному суспільстві, і всі вони отримали зцілення. Усі почули слово Христа, усі були визволені від страждання, але лише один повернувся, щоб подякувати. Цей єдиний не просто отримав дар, а впізнав у ньому Того, Хто цей дар подав. Його вдячність стала знаком живої зустрічі, а не лише пережитого чуда.

Протягом усього нашого життя Господь неодноразово виходить нам назустріч. Він приходить у різні моменти: коли ми сильні й упевнені, і коли зламані та розгублені. Проте не завжди ми помічаємо Його присутність і ще рідше зупиняємося, щоб подякувати. Часто ми чекаємо від зустрічі лише радості або швидкого вирішення проблем, забуваючи, що Христос дає нам не те, чого ми хочемо, а те, що насправді є необхідним для нашого життя і спасіння.

Зустріч із Христом не завжди є легкою і приємною. Вона може викривати наші слабкості, ламати звичні уявлення, вимагати внутрішньої зміни. Але саме в цьому і полягає її цінність, бо кожне явлення Господа у нашому житті є запрошенням до переміни серця. Це шанс стати іншими, глибшими, справжнішими.

Чи повернемося ми, щоб подякувати, — залежить від нас. Христос не потребує нашої відповіді, бо Його любов є повною і досконалою. Проте відповідь потрібна нам самим, адже вдячність відкриває серце і робить зустріч живою. Коли ми робимо крок назустріч Христу, тоді зцілення стає не лише зовнішнім, а таким, що торкається самої глибини нашої душі.