Неділя святих жінок-мироносиць і праведних Йосифа Аримафейського та НикодимаНе переконання і навіть не глибока переконаність можуть пересилити страх смерті,
ганьби, а лише любов може зробити людину вірною до кінця, без межі, без
оглядки. Ми сьогодні святкуємо урочисто, благоговійно пам'ять святих Никодима,
Йосипа Аримафейського та жінок-мироносиць.
Йосип та Никодим були таємними учнями Христа. Поки що Христос проповідував у
натовпах народу і був предметом ненависті та зростаючої мстивості Своїх
противників, вони несміливо ходили до Нього вночі, коли ніхто не міг помітити їхнього приходу.
Але, коли раптом Христос був узятий, коли Він був схоплений і приведений до смерті, розіп'ятий
і вбитий, ці дві людини, які протягом Його життя були боязкими, нерішучими щодо
своєї долі учнями, раптом через відданість, вдячність, любов до Нього,
здивування перед Ним виявилися міцнішими за Його найближчих учнів. Вони забули страх і
відкрилися перед усіма, коли інші ховалися. Прийшов Йосип Аримафейський просити
тіла Ісусового, прийшов Никодим, який тільки вночі насмілився відвідати Його, і
разом з Йосифом вони поховали свого Вчителя, від якого вони вже більше ніколи не
відмовилися.
І жони-мироносиці, про яких ми знаємо так мало: одна з них була врятована
Христом від вічної смерті, від демонської одержимості; інші йшли за Ним: мати
Якова та Іоана та інші, слухаючи, приймаючи Його вчення, ставали новими людьми,
навчаючись єдиної Христової заповіді про любов, але про таку любов, якої вони не знали
у минулому своєму, праведному чи гріховному житті. І вони також не побоялися стояти
віддалік — поки вмирав Христос на хресті і нікого не було з Його учнів, крім
Іоанна. Не побоялися вони прийти помазати тіло Ісуса, знехтуваного людьми,
зрадженого Своїми, засудженого чужими злочинця.
Пізніше два учні, коли досягла до них звістка про воскресіння Христове, стрімко
поспішили до гробу; одним був Іоан, який стояв біля хреста, той, що став
Апостолом і проповідником Божої любові і якого любив Ісус; і Петро,
котрий тричі Його зрікся, про якого було сказано жонам-мироносицям "сповістити Моїм
учням і Петру", - тому що інші втекли від страху, а Петро тричі при всіх
зрікся свого Учителя і не міг уже себе вважати учнем: І йому принесіть звістку про
прощення...
І коли ця звістка дійшла до нього — як він кинувся до спорожнілого гробу, щоб
переконатися, що воскрес Господь і що все ще можливо, що не пізно покаятися,
що не пізно повернутися до Нього, що не пізно знову стати вірним Його учнем. І
дійсно, пізніше, коли він зустрів Христа біля Тиверіадського озера, не про його зраду
питав Христос, а лише про те, чи любить він Його ще...
Любов виявилася міцнішою за страх і смерть, міцнішою за погрози, міцнішою за страх перед всякою
небезпекою, і там, де розум та переконання не врятували учнів від страху, любов
подолала все... Так протягом усієї історії світу, і язичницького, і християнського, любов
перемагає. Старий Завіт нам каже, що любов, як смерть, міцна: єдине вона
може битися зі смертю - і перемогти.
І тому, коли ми випробуватимемо свою совість стосовно Христа,
по відношенню до нашої Церкви, по відношенню до найближчих чи далеких людей, до
Батьківщині, то повинні поставити собі питання не про переконання наші, а про любов нашу. І у
кого знайдеться серце настільки любляче, настільки вірне і непохитне у любові, яка
була у боязкого Йосипа, у таємного учня Никодима, у тихих жінок-мироносиць, у
зрадника Петра, у юного Івана — у кого знайдеться таке серце, той встоїть проти
тортур, проти страху, проти погроз, залишиться вірним і своєму Богові, і своїй Церкві, і
ближнім, і далеким, і всім.
А в кого виявляться лише міцні переконання, але серце холодне, серце, що не загорілося такою любов'ю, яка може спалити всякий страх, той знай, що він ще
крихкий, і повинен просити у Бога цього дару слабкої, тендітної, але такої вірної, такої непереможної
любові. Амінь.


митрополит Антоній Сурожський