ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩЕЙ СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ9 травня за новоюліанським календарем Церква Христова вшановує визначну подію, пов'язану з одним із великих святителів і чудотворців - Миколаєм Чудотворцем.

Існує народний переказ: якось один святий надягнув світлі ризи та вирушив на поклоніння Богові. Дорогою він натрапив на селянина, котрий даремно намагався вилізти з болота. Не вагаючись, святий кинувся допомагати. А потім представ перед Небесним Владикою… в брудному вбранні. Та замість гніву почув: за те, що не кинув напризволяще людини, пам’ять твою святкуватимуть двічі на рік та раз на тиждень!

Ви вже здогадалися, ідеться про одного з найулюбленіших святих людства, Миколу Чудотворця, чиє ім’я згадується в храмі кожного четверга, і якого народна свідомість поділяє на зимового та весняного.

9 травня ми відзначаємо перенесення мощей святителя із Мир Лікійських до італійського міста Барі.

Початок цієї історії було покладено ще в ІІІ столітті, коли в одній побожній сім’ї народився майбутній святитель. Сталося це за часів імператора Валеріана, близько 280 року в місті Патари Лікійської області, що на південному узбережжі Малоазійського півострова.

Святий Миколай уславив себе перед Богом та людьми невпинними справами любові до ближнього: милосердям до знедолених та нужденних, милостинею для жебраків, скромністю та простотою в щоденному житті, смиренням і прощенням образ.

Проживши довге життя, сповнене подвигів християнської любові, Миколай в сані єпископа великого Лікійського міста Міри відійшов до Господа десь між 343 та 352 роками, і після смерті продовжуючи допомагати усім, хто звертався до нього в молитві.

Минули роки… В ХІ столітті Візантія переживала важкі часи, втрачаючи у кривавій боротьбі з мусульманськими завойовниками величезні території, а разом із цим і свої християнські святині, які безжально знищувалися.

У 1087 році великий центр Малоазійської провінції Лікія, місто Міри, спорожнів, бо мешканці, побоюючись несподіваного набігу турків, переселилися подалі від нього. А в самому Соборі Мір, там, де спочивали мощі Миколая, перебувало всього четверо ченців…

Саме тоді на Заході, а саме в Італії, і народилося бажання врятувати від осквернення нетлінні мощі Мірлікійського архієпископа. Похід за святинею нагадував військову спецоперацію. Майже одночасно від італійського узбережжя відплили відразу дві групи купців - з Венеції та з міста Барі. Останні припливли до Лікійського берегу швидше.

Негайно близько півсотні мешканців Барі у повному бойовому озброєнні вирушили з корабля до храму. Виставивши охорону та дізнавшись від ченців, де лежать мощі, вони розбили кам’яний саркофаг. Гробниця виявилася наповненою благоуханним миром, яке витікало з мощей. Звершивши молитву, святиню дістали та перенесли на корабель. Після чого, не зважаючи на сльози місцевих мешканців, які прибігли на берег, почувши про втрату мощей, кораблі негайно взяли курс додому.

Повернення експедиції до Барі, яке відбулося саме 22 травня 1087 року, перетворилося на величезне загальнонародне святкування.

Тим, хто любить Бога, усе сприяє до добра (для блага). Або, якщо перефразувати апостола Павла, - все, що трапляється з побожною людиною, Господь обертає на краще.

Коли італійські купці захопили та перевезли в Європу з Малої Азії мощі Миколая Чудотворця, це багатьом здалося справжнім злочином. Але що маємо у підсумку? По-перше, було врятовано від знищення сарацинами реальне свідоцтво про легендарного святого. По-друге, нетлінні мощі святого Миколая, які й по сьогодні мироточать, стали красномовною проповіддю Східного Православ’я на Католицькому Заході.

По-третє, на межі весни й літа ми отримали чудову нагоду ще раз вшанувати одного з найулюбленіших святих людства.

Святителю Миколаю, моли Бога за нас!