ДЕ В БІБЛІЇ СКАЗАНО ПРО СПОВІДЬ?«Коли кажемо, що не маємо гріха, — обманюємо самих себе, і істини немає в нас… Коли кажемо, що ми не згрішили, то робимо Його (Ісуса Христа) неправдивим, і слова Його немає в нас». (1Ін.1:8,10)

«Не вбив, не вкрав, наче живу чесно, десять заповідей дотримуюсь… Який тут гріх?» Так, зазвичай відповідають, коли розмова заходить про покаяння. Багато хто вважає себе безгрішними, але потім, коли розмова поглиблюється, виявляється, що навіть десять заповідей мало хто може перерахувати. «А що я могла зробити? Час тоді був такий. Ось і довелося зробити аборт». «Усі крали, а я що гірше?» «П'ю, бо політики країну розвалили». «Дружина в мене стерво, ось і б'ю її». «А взагалі я в Бога не вірю, бо попи на мерседесах їздять». Замкнене коло: «я добрий, але грішу, бо всі погані. Усі погані, бо я добрий».

Зупенімося на ключових питаннях: «А чому я маю комусь розповідати про свої гріхи? Для чого мені посередник між Богом? Яке має право священник прощати гріхи, якщо один Бог може це робити?» Тут усе зрозуміло. Батюшка вторгається в особистий простір, і тут протест. Але давайте біблійно спробуємо відповісти. Саме поняття сповідання гріхів, у тому сенсі, в якому ми його зараз розуміємо, існувало ще до приходу Христа. Окремі релігійні групи, шукаючи особливого релігійного життя, позбавленого формалізму та фарисейської закваски, практикували щось подібне до публічної сповіді. Людина, яка бажає стати частиною общини, вголос оголошувала свої гріхи, просячи прощення у Бога і людей. Далі було занурення у воду, як образ входу в нове життя.

В апокрифічному протоєвангелії Якова є розповідь, що отець Іоанна Предтечі, священник Захарія, був убитий воїнами Ірода Великого за відмову видати їм місцезнаходження сина. Коли ж померла й Єлизавета, Предтеча залишився сиротою і жив у пустелі. Найімовірніше, був вихований общиною ессеїв, які мали вищеописану практику покаяння. «І охристилися від нього (Іоанна) усі в річці Йордані, сповідуючи свої гріхи». (Мф.3:6) І, ось, Христос, звертаючись до Своїх учнів, преображає старозавітну практику сповіді, не лише як примирення, а й усиновлення людини Богу. «Ісус сказав їм удруге: мир вам! Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас. Сказавши це, дунув і каже їм: прийміть Святого Духа. Кому простите гріхи, тим простяться; на кому залишите, залишаться». (Ін. 20:21-23) «Істинно кажу вам: що ви зв'яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язано на небі. (Мф.18:18) Із цих текстів ми бачимо, що Ісус Христос дає наказ йти і прощати. В іншому місці Писання апостол Павло навпаки не прощав грішникам гріхи, але віддавав їх сатані. «Такі Іменій і Олександр, котрих я передав сатані, щоб вони навчилися не хулити Бога». (1Тим.1:20) Якщо є влада забороняти, чи відлучати, значить, є влада приєднувати та дозволяти. Із книги Діяній святих апостолів, ми бачимо практику сповіді: «Багато з тих, що увірували, приходили, сповідаючи і відкриваючи діла свої». (Діян.19.18) «Про Нього усі пророки свідчать, що кожен, хто увірує в Нього, отримає прощення гріхів ім'ям Його». (Діян.10.43) Відповідно, від апостолів ця практика перейшла до наступних єпископів і пресвітерів, а далі, через Таїнство Священства, через століття, і до нас. «Якщо сповідуємо гріхи наші, то Він, будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди». (1Ін.1:9)

Бог діє через Свою Церкву. Для цього Він призиває апостолів, і багато поколінь християн. Це найважливіший момент відношення Бога до людини. Він співпрацює з людьми і через них, не просто відкриває істину про Себе, а творить чудеса. «Істинно, істинно кажу вам: Той, Хто вірує в Мене, діла, які Я творю, і він створить, і більше зробить, бо Я йду до Отця Мого». (Ін. 14:12) Господь прощав гріхи? Прощав. Писання ніде не говорить про те, що Його учні не можуть цього робити. Навпаки, із наведених вище місць видно, що можуть. Це великий дар людству і найважливіше свідчення нескінченної Божої любові, знак єдності любові, коли взаємини будуються на принципі: «все моє – твоє».

Зі сторінки Nikolay Karov.