Неділя 22-га після П'ятдесятниці
Життя це не лише короткий відрізок часу, який ми проживаємо на землі, але й шлях до вічності. І від того, як ми проживаємо його тут, залежить те, з чим постанемо перед Богом.

У сьогоднішньому недільному Євангелії ми чуємо розповідь про багача та Лазаря, двох людей, чиї земні дороги були зовсім різними, але зустрілися перед обличчям вічності.

Здавалося б, вони жили зовсім поруч, але наскільки різним було їхнє життя. Багач мав усе, що міг дати йому земний достаток, тоді як Лазар не мав навіть найнеобхіднішого і бажав насититися крихтами зі столу багача. Та після смерті відкрилася справжня різниця між ними. Євангеліє звертає нашу увагу навіть на одну промовисту деталь: Лазаря Господь називає на ім’я, тоді як багач залишається безіменним.

Багач мав можливість бачити чужий біль, але так і не помітив людини, яка щодня лежала біля його воріт. Він був настільки оточений власним достатком, що не залишив місця для милосердя. Адже багатство саме по собі не робить людину грішною, так само як бідність автоматично не робить її праведною. Вирішальним залишається стан людського серця.

Багато чого можна приховати за пафосом і блиском земного життя, але від Бога неможливо сховати стан власної душі. Як колись Адам ховався від Господа серед дерев раю, так і людина сьогодні може ховатися за тимчасовими речами, власним достатком та уявним благополуччям. Проте Господь бачить не те, чим ми володіємо, а те, ким стаємо. І, можливо, найважливіше запитання постає перед кожним із нас: чи помічаємо ми Лазаря біля власних воріт? Чи вистачає в нашому серці місця для чужого болю, милосердя та любові? Адже саме через ставлення до ближнього відкривається те, наскільки щирою є наша любов до Бога.